ВІТЕР Дві тополі в полі, ніби свічі. При свічках лягає сонце спати. Вітер має руки чоловічі - Все йому кортить мене обняти. Я бреду вечірнім літнім полем Поміж маками, волошками, житами... Вітре, не давай ручиськам волю, Не цілуй пошерхлими вустами! Що ж ти робиш, чорте синьоокий? Та ж не гоже, чуєш нечестивцю, Жінці у цей вечір одинокій Зазирати хтиво під спідницю. Що тобі до мене, пустовію? Не хапай мене за білі плечі! Я вітрам давно уже не вірю, Бо любов у них лише на вечір. ... Перші зорі визирнули з вікон, З висоти за нами підглядають... Вітре, вітре, синьоокий вітре, Чи ж жінок земних вітри кохають? ... Розчесала на ніч чорні коси, Погасила світло без вагання. Тільки вітер за вікном голосить Над своїм приреченим коханням.
|