Гетьман - поза сумнівами - щиро і чесно любить Мотрю, пані Катю... саме - ЛЮБИТЬ... але ж він ЗНАЄ, що все не так просто... він - залежний, що є приниженням не тільки самого Гетьмана, але й усього, що ми називаємо УКРАЇНОЮ... навіть його сімейне (приватне) життя - підконтрольне Москві... свого часу він сподівався у молодому Петрові спільності для "обоюдного" добра... але - молодий Петро і подальший Петро ( після його повернення з Європи за номером 2...) - це дві різні особи... врешті, Мазепа пересвідчився остаточно, що "під Москвою" - погибель України...
до цих любовних подій - він, позбавлений усіх прав, у тому числі і права на міжнародні зносини, потаємно, вів переговори з польським Станіславом, шведським Карлом і литовським лідером... все було продумано геніально - мета - врятувати Україну з-під московського чобота (і це при тому, що Мазепа був обсаджений "плотно" "соглядатаями" Петровими (один із них, приставлений до Мазепи - Кочубей... Гетьман знав про "дворушнічєство" Кочубея, але мудро вважав, що "шпигуна" краще знати, чим не знати, тому й беріг його (Кочубея) при собі... Генеральним Суддею...)... "шведська інкурсія" була у завершальній стадії - і тут - Мотря і ця остання прекрасна чесна і чиста любов - нагорода за всі розчарування життя минулого...
Він не мав жодного наміру відмовитися від Мотрі (це була істинна і взаємна Любов), але хотів усе вирішити "у кілька" необхідних ходів... але поки він продумував - події і дійові особи стали неконтрольованими (що природно...)
був, звичайно, передбачений Долею, - "хід конем" - заради Мотрі кинути об землю булавою і віддалитися від справ державних... але - треба було б, у такому разі, зрадити Україну... а були вже раніше складені угоди - він не міг вийти з антипетрівської міжнародної (потаємної) коаліції навіть заради ТАКОГО кохання... відповідальність…
що ж... право вибору... він не міг вибирати між Україною і Мотрею... хотів щастя обом... - не вийшло...
Гетьман Мазепа – найблагородніша і найтрагічніша фігура, яку я тільки знаю в історії... він не зрадив ні коханій дівчині, ні рідній землі - тільки благородство його не врятувало ні одну, ні іншу, ні його самого...
саме так... саме Кочубеїха в усій цій історії - ключова фігура... і не тільки в долі Мотрі ( та й Гетьмана) - але й України (...і по нині...)... ще раз за день нинішній скажу про Мудрість Вашу - у суть дивитеся, пані Катю...
дякую Вам... а щодо внеску у літературу - думаю, цей внесок залишиться непоміченим...))) але то вже не моїх турбот справа - "книги мають власну долю"... "...все буде так, як скаже Бог..."
що ж, я рада тому, що історію цю, і по трьох сотнях літ - популярну (в діаметрально протилежних значеннях) Ви, пані Оксаночко, вперше почули від мене... а спільно - від тих істориків, які уміли піднестися над приналежностями і амбіціями і озирати минулі події безпристрасним зором, послуговуючись збереженими документами та Богом дарованою інтуїцією, а не кар"єрними (вважай шкурними) інтересами... це була "цнотлива" історія кохання, притаманна Україні тих пір і часів... дякую Вам за щиру увагу...
красота... хоча - ну киди Ви, Оксаночко, уже в червень забігли... ще - весна! весна! іще... хоча - не зупинити і не перейняти (це я про себе...)))
геніальна ілюстрація, окрім того, що вірш прекрасний (спробуйте "Бракує сили з юного літа" - повернути "Сили бракує з юного літа..." - гляньте, може так?...)
Липовим цвітом, липовим цвітом Дивиться червень в моє вікно. Лагідне літо, лагідне літо Тче павутини веретино Днів і ночей. --
страшно навіть уявити, ЧОГО можна начитатися і зараз на сайтах і в інеті про Гетьмана Мазепу... єдине, на що сподіваюся - на "голос крові", який підкаже кожному з нас, українців, де брехня-полова у тих писаннях, а де зерно правди...
вчинки Мотрі (Марії) продиктовані "максималізмом юності" (я це так називаю), вона - яскраво виражена Особистість (я це так розумію), а особистість - часто порушує установлені для всіх правила гри (традиції, звички, "общєствєнноє мнєніє")... цей момент взаємин Мотрі і Гетьмана - факт її втечі з дому до його "мурованих покоїв" - залишив письмовий слід, тому тут сумнівів бути не може - вона справді втекла до нього від лютої матінки своєї... найбільш уболіваючи за "непорочність" репутації коханої - Гетьман, яак тільки Мотря до нього явилася, одразу ж покликав російського офіцера, з яким приятелював (щось на зразок Алєксєєва) - щоб і хвилини не бути за зачиненими дверима удвох... щоб і тінь підозри не могла впасти на честь коханої... ця "сцена" відбувалася, таким чином, при свідкові... потім, коли вже Кочубей (вважай Кочубеїха...) подав донос на Гетьмана царю московському і йшло дознання московське ж - цей Алєксєєв засвідчив (і зафіксовано в протоколі дознання), що він був присутнім при тій ситуації - коли Мотря прийшла до Гетьмана, втікши з дому, і була ним спроваджена назад - з усіма можливими почестями і обережностями (він думав справді миром цю ситуацію "розрулити" - він дипломат, політик, мудрий і досвідчений чоловік... але Мотря була права... з Кочубеїхою він би справи не поладнав, бо Любов Федорівна мала зовсім інші наміри і вся ця любовна катавасія її планам заважала...)
щасливою людина може бути тільки по своєму, і більш ні по чийому... таку просту "модель" майже не можливо зрозуміти... тому стільки нещвсливців довкруж...)))
дякую Вам, люба пані Наталю, за увагу і відгуки...
так, Мотря істинно любила Гетьмана... і він її навзаєм - з усим його благородством турбувався і переймався нею... на жаль, вони розминулися в часі... так народжуються абсолютно самотні люди... дякую Вам за світло-сильно-емоційні відгуки, пані Катю...