Гарний вірш, чуттєвий, але, здається мені, потребує деякого доопрцювання: Поперше, третій рядок я б змінив так: "А на небі вже зіронька сяє" "Сіяє" - більш по-російські. І в наступному рядку ви саме так і пишите - "сяє" У другій строфі у вас два слова без інтервала тойдіамант. І два останні рядки в цій строфі не дуже вдалі - може переробити так?и "Місяченько її опікає, а вона, наче той діамант, в наших душах надію плекає, в неї справжній до цього талант. А останню строфу я б переробив так: "Я вдивляюсь у небе вечірнє, Стукіт сенця заходить за край. І молю я у Бога покіррно зберегти у світах наших рай". Ну, ось приблизно так. Я із добрими намірами заради вдосконалення твору, який і без того теплий. Удачі Вам і натхнення.
Вірна правдиво змальвана ситуація. Є і психологизм. Тільки у другому рядку я б замість ще поставив би так. Адже ліричний герой палко кохає, а у слові ще вже натяк на початок кінця відносин.
Вибачаюсь! Це не я винен, а адміністрація сайту. Раніше усе було, як слід, а нещодавно настали суцільні обмеження - а тому прозові твори стал виставляти майже неможливо.
Нам завжди щось заважає, а частіше за все - ми самі. Але протидіяти цьому неможливо. Тому тркба жити, як Бог дав, і сподіватися на краще. Це не критика, а коментар. Натхнення Вам.