За минулим дарма не сумую...

За минулим дарма не сумую.

Час злетить, як за ним не жалій.

То ж життєву  колоду тасую

Й рік за роком вже мій і не мій….

За нездійсненим більше не плачу,

Розум свій бережу від образ.

Хоч, можливо, довкола все інше,

Чи й сама вже змінилась не раз…

Відчувати  свій біль перестала

Чи  закони нові видавать,

Не творитиму більш  п'єдесталів –

 Буду  маски фальшиві  зривать.

Навіть грішних, лежачих на пласі,

Не берусь ні судить, ні винить.

Лиш рівніше, з старанністю пряхи,

Безупинно пряду свою нить...

А осмислити все  намагаюсь

І туди, де не ждуть, не піду.

Вже інакше прощаю і каюсь.

Та не так і  кохаю, й люблю...

Цінувати навчилась інакше

Безтурботність щасливих хвилин.

Зрозуміла: у серця, як в храму,

Я повинна знаходити сил...

Не згорати звикаюся з роками,

Хоч живу й зігріваю теплом,

Як лампада, що ще пломеніє

Захистившись надійнішим склом.

Я не лізу тепер на вершини,

Спокій свій не втрачаю від зрад

Крізь життєвої спливаю рівнини

Та приборкую мрій водоспад…

Навіть в вирі  залишусь собою

І по скалах безшумно зійду –

Бо насправді й м'якою водою

Все каміння підводне зітру...

20.05.13