Це, пані Катерино, просто роздуми, не обовязково з чисто особистого. А від "Я" подано, бо так завжди легше писати, та й сприймається краще, ніж аби писалося від якоїсь посторонньої й потусторонньої особи. Дякую за увагу та постійну зацікавленість моїми творами.
Снігу, пані Катерино, не стільки хочеться, скільки він необхідний. Бо за оманливою передчасною весною можуть прийти люті морози, а все вже пішло в розвиток. Передчасна весна завжди пахне бідою. Тому й викликає тривогу.
Дуже правдивий і душевний вірш. Щодо зауваження, що до такого зуборжіння ми не доходили. Варто згадати тридцяті й сорокові роки минулого століття, аби зрозуміти, що це не зовсім так.
"Життя поховано в конверті" - дуже вдалий вислів. А от сам вірш, попри його боротьбистську спрямованість, що знаходить відгуки, все ж дещо прямолінійний і не надто поетизований. Не в плані протистояння такому явищу, як хаьбарництво, а в плані відсутності тої метафоричності, що присутня в останньому рядку, на фоні якого інші слова дещо блякнуть.
Досить добре. Але другий рядок другої строфи вибивається з ритміки зайвим складом. Напевно, було б краще "Серед міста між самоти". А щодо людей, яких я в пропозиції опускаю, то вони й так маються на увазі по тексту навіть без згадки, бо серед міста між самоти не може бути деінде, ніж між людей. Ну й закінчення через однозвучність слів при прочитанні, наприклад, зі сцени, лишиться малозрозумілим, бо не схоплюється читачем, так би мовити, "з льоту". Аби не змінювати зміст ні на йоту, бо він досить ліричний, варто, напевно, замінити слово "вино" на "абсент". Принаймні, звучатиме краще, а суті не змінить.
Є певні вади. Особливо вибивається з ритму передостанній рядок. Зазвичай полюбляю, коли пародіюють. Але є закон пародіювання - вірш має писатися в тому ж стилі, що й оригінал. Ви ж трошки збилися з ритму й методи побудови вірша.