За дальніми зворами неба,
За тихим забутим дощем,
Вернуся я знову до тебе
У сивий задавнений щем.
Вернуся у прожилки долі,
Де роки отвердли в цемент,
Де так було щастя доволі,
Та стислося все у момент.
Візьму у долоні намиста
Із поглядів наших очей,
Згадаю, як радість іскриста
Лилася у келих ночей.
Безумство хилилося в крони
Словами колиханих мрій,
І падали долі закони,
Коли промовляла: - Ти мій!
| 
у Вас 
0
