За дальніми зворами неба

За дальніми зворами неба,

За тихим забутим дощем,

Вернуся я знову до тебе

У сивий задавнений щем.

Вернуся у прожилки долі,

Де роки отвердли в цемент,

Де так було щастя доволі,

Та стислося все у момент.

Візьму у долоні намиста

Із поглядів наших очей,

Згадаю, як радість іскриста

Лилася у келих ночей.

Безумство хилилося в крони

Словами колиханих мрій,

І падали долі закони,

Коли промовляла: - Ти мій!