Прекрасний вірш. Але слова "листь" немає в українській мові за жодними канонами. Є просто листя в називному й родовому відмінках. А от "складались" у ланому випадку варто замінити на щось схоже із двох складів, аби вірш і надалі грав усіма барвами й поетичними тонкощами. От хоча б і так "Як витинанки листя склались стосами Й дивились неба вічне аніме."
Рада б душа в рай, та гріхи не пускають. Так і з тією зброєю - як підійти з точки зору людини, марна трата ресурсів і енергії, а з іншого боку без того нині ніяк. Парадокси життя, певно, в тому й криються, що ми часто-густо робимо не те, що малися б з точки зору людини розумної, а те, що передали нам у спадок далекі пращури на стадії жорскої боротьби за виживання.
Як на мене, то оковитою заливають очі ті, хто не знайшов у душі цінності життя. Хвороба, суспільна проблема - це так, але основна причина - людина не бачить краси довколишнього світу, не вміє нею впиватися, от і знаходить ерзац. А вже всі інші біди, й дитячі теж - звідтіля. А щодо вірша, пані Катерино, то все в ньому добре, крім хіба другого рядка. Там вартує прибрати коми взагалі, поставивши одну в кінці першого рядка. Бо ті дві коми перекручують зміст сказаного.
Прекрасний вірш на болючу тему. Але, як на мій погляд, для його милозвучності вартувало б - замість "й" між "снарядів" і "куль" та "мамочок" і "бабуль"вартувало поставити кому, змінити словосполучення "власний розпач й нерішучість" на "власні розпач, нерішучість". Вибачаюся, звісно, Ліліє, що втручаюся в творчий процес, але при прочитанні цього вірша, наприклад, зі сцени, читець, аби не запинатися, такі зміни внесе автоматично. І початок, як за словниковими канонами, має звучати - "О, тихий болю"
Та не такі вже й примітивні Ваші вірші, пані Таміло. Хоча, звісно, простору для вдосконалення хоч відбвляй, бо й у всіх так. Тому "кропайте" свої вірші собі на втіху, а нам на радість.
Життя - це, напевно, і є борогтьба між реальністю і мріями. Аби перше не забрало всі дні сірістю, а друге могло нас рухати вперед задля досягнення мети. Звісно, реальність загалом перемагає, бо мрій багато, а життя одне, тож збутися всім навряд чи судилося. Але багатство мрій - то і є щастя, де й літа не владні над нами, бо ми летимо навіть попри відсутність на певному етапі крил.