Дякую, пані Катерино, за розлогу рецензію. Критика - це якраз те, чого бракує у багатьох відгуках на вірші. Хто на неї ображається, той чинить так дарма, бо вона, як учитель, дає науку. Не завжди, звісно, але без неї можна заколисати себе похвалою, наче сном під час перебування за кермом - і небезпечно, й навряд чи доцільно. Після Ваших слів подивлюся повторно на власні слова, зокрема, й сам поміркую над означенням долі, бо зараз навряд чи зможу точно, як у аптеці, все розкласти по полицях. Знав би напевне, що це таке, не фантазував на дану тему у віршах. Але не знаю. Тому й розмірковую.
Гарна пісня. Звучить гарно, поезія добра, тому слухається залюбки. Єдиний недолік, це рядок "Яка п’янка – в мені – озветься жінка!". У вірші все добре, а от у пісні пропадає "в", а дефіс - тим паче, тому слова не несуть своєї істинної суті, а сприймаються дещо не в тому ключі, який заклав автор
ВІрш, дійсно, здатний розтривожити душу своєю мелодійністю й ліричністю. Але з рядком " Понівечену, жалюгідну душу." вартує щось робити, бо він просто вивалюється із загальногго ряду неправильним наголосом, а відповідно, й запинкою в дикції при прочитанні.
Вірш певною мірою ліричний. Але не тільки в розумінні відносин чоловіка та жінки, хоча можна сприймати й так, а й у розумінні громадянина країни щодо своєї ролі в ній. Тема релігії сюди, Ви, пані Катерино, вірно відмітили у своїх сумнівах, мало стосується, бо чекати Богу похвали від нас якось не зовсім доречно, а ми маємо чекати від нього милості, а не похвали. А от чекати заслуженої похвали від своєї землі, Вітчизни, не словами, звісно, бо рідна земля навряд чи говорить, як людина, а чимось таким, що словами й не описати, я думаю, кожній закоханій у свою землю людині, варто, і життям своїм цього заслужити теж і доречно, й похвально, й дуже приємно. А ще вибачаюся, що сайт чомусь мої вірші публікує, як прозу, й ніяк не можу тому зарадити.