Прочитала. Посміхаюся. Добре розумію, що Вам з дружиною тоді було не до сміху. Подібна ситуація була і у мене. Виписали сильний антибіотик, а одна жінка й каже: - Подивіться на вкладку. Там написано, що ці ліки дають побічний ефект на печінку. То краще не вживати їх. Я прислухалася до поради. Все обійшлося якнайкраще. ***Зичу Вам здоров'я, п. Петре, успіхів та наснаги у творчості! З повагою!
Перед виборами як же всі лізуть із шкіри, аби показати, які вони білі та пухнасті. І програми у них для людей, і недоторканність вони знімуть, і зменшать кількість депутатів у ВР і... і... і... . Люди вибирають, потім обирають... і виявляється, що знову не тих обрали. І так щоразу. Знаємо все це, Борю. Так і є. Ну вже, здавалося б, після Майдану заговорить їхня совість. Та де там! Стали ще більш зухвалими і ненажерними. Бачив їхні Е-декларації? Отож бо й воно! ***Дякую за вірш! Хай щастить!
Боротьба Стуса продовжується. Вірш сильний. Його треба включити в шкільну програму.
***У розділі "Новини" мною був розміщений матеріал про презентацію книги "Дзвони серця" у м. Івано-Франківську. Присвячена книга героям Майдану. Коментар отримала тільки від Бориса Костинського та Катерини Чумак. Крім того, була вкрай здивована, що 21 листопада, коли відзначався в Україні День Гідності, ніхто не обмовився про це жодним словом. Ось і увесь патріотизм.
Дійсно, випадок неприємний. Мені, навіть, страшно подумати, що було б, якби батьки взнали про її брехню. З досвіду знаю, що така риса з часом може зникнути, і потім тим брехунцям стає соромно від того. ***Дякую за коментар! Щастя Вам, добра та успіхів у творчості!
До зауваження прислухаюсь. Дякую. Щодо буденної історії, то я з Вами не згодна. А втім, "На вкус и цвет товарища нет". Якщо Ви так вважаєте, то могли б не писати взагалі цей коментар. Зайвий клопіт. ***Хай щастить!
Дякую, Борю, за відгук! Ми з тобою одночасно писали одне одному коментарі. Треба ж отак! ***Не знаю, як з таким явищем розібратися. У дівчини порядні батьки. Я їх добре знаю. І сама вона розумна, товариська. Вийшла заміж, в сім'ї все добре. Хтозна, як все це зрозуміти...
Це ж дуже добре, п. Катю, що Ви згадали про все це, а я взнала так багато нового для себе з Вашого чудового коментаря. Отакі викрутаси і ми витворяли. Чого тільки не було. Та тільки гостинець тоді через село не проходив, а по іншій великій вулиці була вимощена бруківка, по якій дуже не розгонишся на велосипеді. А от моя вулиця була рівнесенька, як асфальт, бо машини по ній не їздили, тому що вулицю перетинав ярок, через який був збудований вузенький місточок, по якому можна було пройти тільки двом особам. (Треба ж, цілий роман пишу Вам). Отож, ми їздили по цій вулиці, як по асфальту. ***А згадувати треба. Спогадами ми тепер тільки і живемо... ***Дякую за розгорнутий і цікавий коментар! Хай щастить! А я і зараз залюбки катаюсь на велосипеді!!!
Сергію, і мене візьміть з собою! Вже нас буде троє. Тільки замість вати, ми з п. Катериною запасемося памперсами. :-) Дуже вже загралися з війною. Дуже... Комусь це вигідно. Життя людей до уваги не береться. Сміх крізь сльози. Дякую за вірш!
Юрію Олександровичу, ви добре відтворили ситуацію того часу. Люди вмирали пухлі від голоду де попало. На залізничних станціях їх було особливо багато. Мені розповідали, що у нашому селищі спеціально підбирали людей ослаблених і тих, хто вже помирав. Відвозили їх у В. Зорянку, там підгодовували. Хто не вижив, тих хоронили у братській могилі. Тобто, під страхом смерті, людей намагалися врятувати. Страшний був час... Дякую Вам за цей правдивий і такий болючий вірш.
Дякую Вам, Юрію Олександровичу, за теплий коментар і за підвищення репутації. Приємно. Радію, що викликала у Вас спогади про дитячі веселі роки. Справді, насолода була від такої їзди неперевершена. Хоч батьки і сварили за це, а все одно ми їздили. ***Хай Вам щастить в усьому! З повагою, Н. К.