Дякую за коментар! Борю, написано з натури. Повністю. Приблизно за півроку до смерті розмовляла з цією старенькою про життя-буття. Оця розмова і лягла в основу твору. ***Щасти!
Коли мені було дев'ять років, наша сім'я перейшла жити в новий будинок. Там була справжня російська піч з лежанкою. На цій печі я дуже любила читати книжки. Та й часто спала там. Ноги мої завжди були біля виходу з лежанки. А одного разу я заснула не так, як завжди, а головою до виходу. Вночі проснулася, і намагаючись злізти з печі, наткнулась на стіну. Адже ж вона повинна бути в протилежній стороні. Я вся облилася холодним потом. Мені здалося, що мене замурували. Я закричала. Яким було моє здивування, коли я побачила за спиною світло і свого батька, який стурбовано запитав, що трапилось. Ось така історія. Так що все вірно. Лягати треба завжди в одному положенні.
Приємний, оптимістичний вірш про дивовижний день у грудні. Ось в оцьому рядку щось не так: "Що далі вже руш". А грдунь в цьому році і справді дивовижний! Дякую Вам за вірш! Хай щастить!
Прочитала. Посміхаюся. Добре розумію, що Вам з дружиною тоді було не до сміху. Подібна ситуація була і у мене. Виписали сильний антибіотик, а одна жінка й каже: - Подивіться на вкладку. Там написано, що ці ліки дають побічний ефект на печінку. То краще не вживати їх. Я прислухалася до поради. Все обійшлося якнайкраще. ***Зичу Вам здоров'я, п. Петре, успіхів та наснаги у творчості! З повагою!
Перед виборами як же всі лізуть із шкіри, аби показати, які вони білі та пухнасті. І програми у них для людей, і недоторканність вони знімуть, і зменшать кількість депутатів у ВР і... і... і... . Люди вибирають, потім обирають... і виявляється, що знову не тих обрали. І так щоразу. Знаємо все це, Борю. Так і є. Ну вже, здавалося б, після Майдану заговорить їхня совість. Та де там! Стали ще більш зухвалими і ненажерними. Бачив їхні Е-декларації? Отож бо й воно! ***Дякую за вірш! Хай щастить!
Боротьба Стуса продовжується. Вірш сильний. Його треба включити в шкільну програму.
***У розділі "Новини" мною був розміщений матеріал про презентацію книги "Дзвони серця" у м. Івано-Франківську. Присвячена книга героям Майдану. Коментар отримала тільки від Бориса Костинського та Катерини Чумак. Крім того, була вкрай здивована, що 21 листопада, коли відзначався в Україні День Гідності, ніхто не обмовився про це жодним словом. Ось і увесь патріотизм.
Дійсно, випадок неприємний. Мені, навіть, страшно подумати, що було б, якби батьки взнали про її брехню. З досвіду знаю, що така риса з часом може зникнути, і потім тим брехунцям стає соромно від того. ***Дякую за коментар! Щастя Вам, добра та успіхів у творчості!
До зауваження прислухаюсь. Дякую. Щодо буденної історії, то я з Вами не згодна. А втім, "На вкус и цвет товарища нет". Якщо Ви так вважаєте, то могли б не писати взагалі цей коментар. Зайвий клопіт. ***Хай щастить!
Дякую, Борю, за відгук! Ми з тобою одночасно писали одне одному коментарі. Треба ж отак! ***Не знаю, як з таким явищем розібратися. У дівчини порядні батьки. Я їх добре знаю. І сама вона розумна, товариська. Вийшла заміж, в сім'ї все добре. Хтозна, як все це зрозуміти...
Це ж дуже добре, п. Катю, що Ви згадали про все це, а я взнала так багато нового для себе з Вашого чудового коментаря. Отакі викрутаси і ми витворяли. Чого тільки не було. Та тільки гостинець тоді через село не проходив, а по іншій великій вулиці була вимощена бруківка, по якій дуже не розгонишся на велосипеді. А от моя вулиця була рівнесенька, як асфальт, бо машини по ній не їздили, тому що вулицю перетинав ярок, через який був збудований вузенький місточок, по якому можна було пройти тільки двом особам. (Треба ж, цілий роман пишу Вам). Отож, ми їздили по цій вулиці, як по асфальту. ***А згадувати треба. Спогадами ми тепер тільки і живемо... ***Дякую за розгорнутий і цікавий коментар! Хай щастить! А я і зараз залюбки катаюсь на велосипеді!!!