Хіба що віршами можна робудити її, бо таке враження, що весна чекає на те, що зима сама поволі відійде, що весна чомусь забуває заглянути в календар...
Описувати можна й детальніше, але тут головне - не переперчити, відчувати міру і не переходити межу порядності, хоч зараз її, мабуть, не існує зовсім. Якщо це мені вдалося, то буду радий.
Наталко! Невже потрібні великі зусилля для того, щоб порахувати склади у рядках, слідкуватити за наголосами? Це - вірш! Він обов'язково повинен мати якусь форму, має бути написаним за певними правилами. Перед тим, як показати вірша іншим, сама переконайся, що все гаразд...
Оксано, коли в оригіналі "блистало" римується з "обнажалось", то в перекладі "тихе" й "поріділім" аж ніяк. Чи я помиляюся? Пороги у нашій мові є, як і поріг, а ось "порог" зустрічаю вперше. Все інше - гаразд.
Андрію, невже в тебе немає словника? Постав правильно наголоси і спробуй після цього прочитати свій вірш. Чомусь, я так думаю, ти сам насолоди від читання не отримаєш. Не ображайся, лише, на мене, адже я хочу тобі тільки допомогти.
Цікаві думки, Олю. Особливо сподобалося ось це речення; "І кожний вчений, що відкриває їх, пихато говорить, що тепер це його зірка, і називає іменем своєї дружини ту, хто вже має сотню таких самих імен." А може це й спраді так?..
Якби ти тільки знав, яка зараз весна у нас сонна! Вона, мов дівка молода, ніяк проснутися не може, вовтузиться в постелі, а підводитися та братися до справи ніяк не наважиться. Лежить і лише здивовано кліпає очима, неначе запитує: - Ну, що - вже пора?..
Вірш безсумнівно гарний, але у ньому не все гаразд з точки зору поетичної форми. Початок має один розмір, а далі, через різну кількість складів у рядках, починається різнобій і наголосів. Таню, старайся уникати римування дієслів, не зловживай просто цим, і все буде добре. Головне - не вішай носа! Наснаги тобі, і хай щастить!
І ти пам'ятаєш її??? Так, саме про неї мова, чомусь не сподівався, що крім мене та Насті, маленьку бідолагу запам'ятає ще хтось. Зараз я дуже радий, що помилявся .
Не сподівався навіть на появу такого уважного читача своїх віршів, як ви, Пилипе. Не буду лукавити, мені було дуже приємно читати ваш коментар. Я вам щиро вдячний за увагу і розуміння.
Софіє, колись у Ворзелі пообіцяв Насті написати вірша про собаку, яка шукала тепла на східцях Уваровського дому і, як це нерідко буває в нас, забув про обіцянку, а вчора пригадав. Ось така невигадана історія. Дякую.