Хоч утома вливається в тіло безсиллям, Я залюблений серцем у тебе стою. Не проллю по краплині сьогодні, а виллю Нерозтрачену ніжність на тебе свою. Бо мені не заснути ніяк із тобою, Коли ти без прикрас та всіляких покров. Я готовий зійтися з тобою в двобої І нехай переможе у ньому любов. Може більше в житті мені ночі не буде І одвічних бажань мій погасне вогонь. Я цілую вуста та оголені груди І від тебе жену наполоханий сон. Обпечи мене жаром хмільного єднання, Адже наші серця іще, люба, живі. Заблукаю в тобі не на мить – до світання, Наче вітер рвучкий у високій траві. Опроміниться світ від весняного цвіту, Обважніє земля від дозрілих плодів. Як не буде мене, розкажи нашим дітям, Що померти за них я в коханні хотів. Молоді солов’ї хай співають над нами, Все одно нам, кохана, уже не до сну. Насолоду до дна допиваю ковтками І святкую повільно без впину весну.
Описувати можна й детальніше, але тут головне - не переперчити, відчувати міру і не переходити межу порядності, хоч зараз її, мабуть, не існує зовсім. Якщо це мені вдалося, то буду радий.
чудовий вірш!!! написати з такою чистотою та чуттєвістю про такі речі - це треба вміти..) дуже сподобалось, беззаперечне 5!І це одна з найвпевненіших п*тірок,які я виставляв за 2 роки членства на цьому сайті..))
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
1
