Бачите, як буває - примусив і вас своїм віршем, пане Василю, згадати дитинство, хоч і не було в мене такої цілі, адже згадувалося та писалося про власне. Щиро вам вдячний за коментар.
Василю, та вже тільки за одне те, що, дай Боже, він приведе за собою взавтра новий день, я низько вклонюся й подякую світанку. Буде світанок - знайдемо кому і всміхнутися!
Важко прожити людині без маленького грішка, чомусь навіть, часом, не вірю, коли мене просто починають переконувати в протилежному. Не знаю, може що й сам грішу трошки...
Так, тема важка, правда. Я з великою пошаною відношуся до тих людей, які не лінуються говорити в своїх творах про Україну, адже, хоч, може, і здається комусь по іншому, просто не знаєш із якого кінця підійти, маю на увазі минуле і сьогодення. У кожного з нас може бути власний погляд на ту чи іншу подію, отже не потрібно нам соромитися власної думки, сміливо показувати її. Уже за це, Андрію, ти - молодець!
Все добре, Наталко, але я продовжив би речення: "...показала сестричці у дзеркальце води." Запитаєш - для чого? Щоб показати танення снігу і пояснити утворення струмка чи калюжі, води у яку зазирають проліски. Іще, так гарно витанцьовують снігур і синичка, що може вже краще нехай вони про проліски заспівають? Проте, я не казкар...
Нічого собі порівняння! Вірш і самому сподобався, правда. Вчора в різних гуртах читав його безліч раз, бо не міг відмовити своїм слухачам... Дякую, Андрію.
Навіщо дискутувати, друзі? Вірш написаний конкретній людині - пані Надії, можливо Олексій навіть врахував при написанні її художні смаки, не знаю... Хотілося б просто почути її думку, але й так зрозуміло вже зараз, що вона буде тільки вдячна за увагу автора до неї.