На Тарасовій могилі

Тарасе батьку, вже давно спочили
Пройшло вже більше понад сотню літ,
Та в спадок нам надію залишили
Що буде вільним Український рід.

Ви не прокинетесь, це певно добре
Бо серце ваше кров’ю б залилось,
Нащадків ваших «добивають» в котре
З колін піднятись щоб не довелось.

То де ж оті нагострені сокири ?
Де гайдамацький клич до повстання ?
Схилившись ми поїдем до «Сибіру»,
Якщо нас відішлють у заслання.

Знущання не закінчились і досі,
Ламають, нищать Український цвіт.
То видно так із давну повелося
Щоб нам не бачити вже білий світ.

Ні! В нашім серці віра ще жевріє
І зло не зійде ворогам із рук,
Нехай останньою вмира надія,
Бо щирий наш не приклонити дух.