На Тарасовій могилі
Тарасе батьку, вже давно спочили Пройшло вже більше понад сотню літ, Та в спадок нам надію залишили Що буде вільним Український рід.
Ви не прокинетесь, це певно добре Бо серце ваше кров’ю б залилось, Нащадків ваших «добивають» в котре З колін піднятись щоб не довелось.
То де ж оті нагострені сокири ? Де гайдамацький клич до повстання ? Схилившись ми поїдем до «Сибіру», Якщо нас відішлють у заслання.
Знущання не закінчились і досі, Ламають, нищать Український цвіт. То видно так із давну повелося Щоб нам не бачити вже білий світ.
Ні! В нашім серці віра ще жевріє І зло не зійде ворогам із рук, Нехай останньою вмира надія, Бо щирий наш не приклонити дух.
|