МОЇЙ НАЙНІЖНІШІЙ

Творіння славної краси,
Прекрасна постать в осіянні,
Кришталь невинної сльози
Омріяне моє жадання.

Туманність ранку серед гір,
Що в сонця променях розтала,
Так смуток у моїм житті,
Чудова усмішка прибрала.

Як цвіт рослини, що за вік
Одного разу лиш буває,
Кохання що жило в мені,
З новою силою буяє.

Невинність лагідних думок
Що її сутність переймають,
В найглибші закутки душі
Спокійно й ніжно проникають.

І повелінню що з Небес,
Без жодних сумнівів скоряюсь
Спасибі Господи, Тобі,
За Чудо, що його я маю.

У сірі будні легко йти,
Що монотонністю вбивають,
І веселкові кольри
В мені усе перемагають:

Дощ, - вже не сльози, а веселка;
І лють зимова - лиш місток;
Проблеми – поштовх до старання:
Наповнення і сил ковток...