Читаєш, часом, поезію окремих авторів: сама доброта, щирість - набір усіх можливих чеснот, а, зачепивши зауваженням, бачиш зовсім іншу людину. То як узгоджується такий миттєвий різнобій душі? Миттєва слабкість? А якщо вона стає правилом? Дякую за коментар.
Цілком підтримую Тебе, а більш за все - останню фразу. Не хочу переходити на конкретику. Хай відчує той, до кого конкретно я звертаюсь. Дійсно, від допомоги комусь і від чиїхось порад, зауважень наша творчість тільки удосконалюється, при бажанні. Я не про такі поради. Радикалізму у коментарях вистачає. І прикро, що він звучить від майстрів...
Іване, все правильно. Цілком Тебе підтримую. Радий, що і Тебе це турбує. На скільки я розумію, то початковою метою цього сайту - були: пропаганда і розвиток поетичної творчості. Так завжди і було. Але з часом доброзичливість окремих авторів змінилась на пиху. Я цього не сприймаю.
І знову істина - в вині? Такі наївні, дивні люди... Ще не настали дні сумні, А на столі: бокал і блюда. Час не лікує, він стирає Нестерпну болю гостроту, Тому йдучи у путь до Раю, Ми відчуваєм чистоту... Я п'ю такОж сухе за тебе, В зіницях мрії зайнялись Від світла зірочки на небі, Щоб час сьогодні помиливсь...
За душевний витвір 5.0. Майстерно надихаєш. Хочу ще.