Хай згадують не злим і тихим, Але настільки емоційно, Щоб аж позносило всім стріхи, Натхненням марячи порційно. Я - за, не проти допомоги, Хай вдарить той, кому відмовив, Але прошу, заради Бога, Не зводьте вІрші на полову...
Роксолані: Я констатую факт, що, часом, зустрічаються вірші, в яких душу розпізнати важко. Таке враження, що вони, якраз, написані для кількості. Ніколи, наголошую: ніколи не вдавався до приниження початківців. Я, навпаки, дуже радію з того, що нас стало більше. Я про це вже говорив, але залюбки повторюсь: часто повертаюсь до раніше написаного, переоцінюю написане, дещо перероблюю, бо мені соромно за техніку написання. Адже у будь-якій професії я не можу послатись на брак, бо я тільки починаю? Щодо порад, то намагаюсь допомагати, але, у разі необхідності, я, особисто, звик просити допомоги. Я думаю, Ти сама не раз уже переконалась у тому, що життя настільки жорстоке, що аби Тобі хтось почав самостійно допомагати, - цього треба заслужити... Жодним чином не ображаюсь. Я вдячний за Твій коментар. Не виключаю можливості саме такого звучання моїх думок. Проте, зрозумій, що цей вірш сприйняли ті, хто знає мене не один день. Ось тому вони й солідарні зі мною. Заглибся на сайт і побачиш, як з нього тікали і початківці, і маститі - ті, хто не сприймає зауважень і порад. Тоді мене зрозумієш і не засуджуватимеш. Іще раз вдячний за увагу. Радий поспілкуватися.
Типу "фука", "бека" - це вже не коментарі, а чіпляння, з якими анумівські "адміни" та "управляючі", повірте, вже навчились розправлятись. Фуки і беки на цьому сайті довго не живуть...
Шановна Мурашка, запевняю, що Вам жодні обмеження не загрожують. Досвід - це, якраз, вміння бачити, слухати, відчувати і відтворювати. Той, хто вважає себе "великим" чи "досконалим", хто відкидає будь-які зауваження чи негативні коментарі до своїх віршів, - є самозакоханою потворою, не здатною на розвиток. Саме з-під пер таких авторів з'являються нещасні подоби віршиків із купи незв'язних між собою ані ідеєю, ані римою слів. Ось я про що... А Ви... про якісь обмеження...
З перебором погоджуюсь. Технічні моменти захлинув наплив емоцій. Перечитаю, а зможу - перепишу. Головне, що я досяг мети: Ви не залишились байдужими...
Нема за що вибачатись. Бо ані я Тебе, ані Ти мене нічим взаємно не образили. Жорстокістю, навіть, і не пахне. Я не заперечую можливості помилок. Мені не соромно за мої недолугі початки. Я намагався сказати про лінощі віршувальників при написанні, які замість того, щоб виписати до наближеної досконалості своє творіння, виставляють його на показ, заперечуючи будь-яку можливість негативних коментарів чи зауважень. Ось в чому проблема. Вірш стає сиротою... Бо батька чи матері, які піклувались би про нього - немає...
Сирота - це той, хто немає батьків чи той, від кого відмовились. Аналогічно з віршами. Інша справа, коли ти чекаєш порад, коментарів і намагаєшся їх врахувати, а не відкидаєш, як не достойну твоєї уваги думку, а ще гірше - ображаєшся на такого читача. Романе, я такого про Тебе не можу сказати. Ти - молодець. Мій вірш не про Тебе. Той, про кого мої рядки, обов'язково себе викаже... Дякую за коментар.