А я не вірю, що усе зі мною, Писав і радив іншим, як кохать, А сам тепер сльозами пеленою Вмиваюся, втікаю від проклять... Тримаю свою душу вже руками, Бо груди рве нестримно-гострий щем, Любов мою знівечено вилками За зраду, - ні, не тілом, а віршем...
Прожите вилилось у букви, Букви з'єднались у слова, Узяв з життя гірчинку брукви, Додав буденності дива, Пролив задумано чорнило, І від дилеми похолов: Де більша зрада: зрада тілом, Чи, все ж, віршована любов?