Якби усі сприймали вІрші, Я римував би кожне слово, Закон поемою - не гірший, Миліша в ямбі постанова. Мені приємніше верлібром Удар тримати, навіть в пах, І виливати свої фібри Комусь в лице на всіх парах. Нехай я зІрок не хапаю, Хай програЮ я на ножах, Нікому ями не копаю, За справедливість я в віршАх...
Клас! 5.0. А якщо б змінити, трішки, порядок слів і наголоси?...
Зігрій знімілі крила в довгім леті... Мої померзлі ранки в чужині... Твої відчути обрії нестерті, Я ще жива, ще хочеться мені! Встели оту сорочку домоткану,- Втоплюся я в розмаї вишиття, Почую сильний пульс, немов осанну Життю самому - рада, мов дитя! В мені розлийся ріками гучними! Зірковим сяйвом душу зацілуй! Купайлівськими ночами отими Калиново, пісенно заструмуй!
Гнітюче, однак, якось, по своєму вишукано. Працюючи адвокатом, у мене відразу ж зринули в пам'яті кілька недавніх жорстоких справ домашнього насильства. Ніби знову пережив. Надіюсь, це вигадана історія? Водночас: важко усвідомити, як з такою емоційністю, майже ненавистю, можна написати, не відчувши... 5.0.
З Катериною погоджуюсь, вдало, але не зовсім: а де подівся перший наголошений склад. Вирішувати Тобі, але пропоную свій варіант для роздумів:
Та не померла наша віра, Надії вогник не зачах, До Бога гріється довіра, І блиск іскриться у очах. Ніч учорашня вже скресає, Зірницю ранок підійма, Людськії крики загасають, Ох, може, все це не дарма? Нарешті крізь тяжке терпіння, Людська знемога підняла Словесний промінь до кипіння, Тюремну тишу розмела. Лунає клич і стук серцевий, Мов дзвоном б'є, наперекір, Немов ось-ось проб'є кінцевий, І вийме страх з-під княжих шкір.
Юрію, ставлю 5.0., бо - до вподоби і форма, і зміст. Але техніка не досконала: різнобій ритму, різноскладовість, дієслівні рими, якщо починаєш з наголошеного першого складу, то чому згодом від цього відходиш? Врахуй, будь ласка, мої зауваження. Від себе пропоную власне бачення. Може щось, таки, використаєш... За метаморфозу не гнівайся...
Правди печаль, Псевдо-вуаль Світ узяли в полон. Але бажання – Мить не остання. Муха сміється, слон.
Ллються дощі, Мокнуть плащі – Наче усе уперш. Не сподівались, Не намагались, Краще, таки, – дешевш.
В'янули квіти. Небу - не діти. Чом так, тепер, не йму? Легко сказати, Не відчувати, Більше нема кому.
Змиті дороги Щастя нітрохи. Болю в серцях нема. Але не чорне – Щось неповторне, Мертвим салют дарма.
5.0., однак, на мою думку: Молився спогад у кутку, Звивалась думка, мов змія, Мов фігуристка на катку. Молився спогад мій – не я. - тут не досить вдало збіглося два "мов"... Третій катрен, дійсно, вдалий. Однак, легко розігнавшись, захопившись емоційністю, енергією двох попередніх, чекаючи на апогей, я не зміг плавно перейти до читання далі. Я, як горем навпіл римувальник, це розумію, тут має бути основна думка, підкреслена наголосом розв'язка, однак, давши прочитати цей перехід своїй мамі, яка є вчителькою початкових класів, пересічним читачем - вона погодилась зі мною і не побачила апогею... Якщо не правий чи чогось не розумію - вибач. Але поясни. Прошу.
Не соромно. Це мені має бути соромно. Відверто зізнаюсь, що також пишу, як відчуваю. Підкажи, будь ласка. За коменар і оцінку дякую. Чекаю на підказку.
Напиши хоч першу букву ніку. І я спробую знайти підхід через повзучу толерантність... Чомусь згадав старий-престарий анекдот: іде дівчина з десантником, який постійно мовчить. Вона до нього: - Ну, Вань, ну чого ти мовчиш? Ну, скажи ж хоч щось... Він: - Хоч? - Руку зламаю...
Щось є в Твоєму перегукуванні римованих складів, але це ще не є поезією. Якщо хочеш, - ми з колегами по сайту можем поскладово розкласти усі недоліки цього вірша. Ти, мабуть, сам будеш вражений. Причому, їх не настільки важко усунути Тобі самому. Не лінуйся. До роботи. Натхнення Тобі.
Схоже на метеопрогноз чи репортаж журналіста з місця стихії. А де поезія? Роман Ілліч, Ти мене чуєш? Ти такі гарні пишеш віршовані коментарі, а тут... Ніби на витримку береш. У мене її багато, але ж навіщо постійно провокувати вчительські анотації?
Поки що: набір речень і не більше. Я не можу змусити Тебе працювати над тим, що Ти пишеш своєю душею. Душа відчувається, а праці - не видно. До роботи.
І ще одне: будь ласка, не порушуй більше правил сайту. Тут дозволено публікувати не бульше трьох творів за тиждень, а Ти видав чотири за день... Можуть бути наслідки у формі видалення чи відстрочення публікації.
Я ставлю 5.0. за зміст. Форму не берусь критикувати, бо суцільний різнобій. Допрацюй, будь ласка, тим більше, що це досить актуальна тема. Я, думаю, Ти і сам відчуваєш недоліки. Коли я не зовсім погоджувався з маститими колегами в чатині їх зауважень, я давав читати свої твори пересічним читачам і, знаєш, в більшості, правими були колеги...