Знає добре всі знаряддя, Обробляє добре ряддя, Б'є ґвіздки, рубає дрова, Без проблем копає рова, Шиє, косить вранці пашу Наша ............................
Все кольорове починається із білого, Природа відлік застовбила від зими, Ваш кожен вірш роману вартий цілого, Про сніг - тремчу, про дощ - гримлять громи... Спогади - на 5.0.
Правий не той, хто правду знає, а той, хто може її довести... Це - реальність, хоча й дуже прикра. І це частина моєї роботи. Якби у мені, як адвокаті, не було дещиці лірики, мабуть, з роками ставав би для когось "катом", без початкового "адво". Я завжди з вдячністю ставлюсь до Твоїх зауважень, але у рядку "Іронії, аж часом заболить" більше спрацювали, емоції, а не віршована ритмічність. А як це виправити - не знаю. Я повністю погоджуюсь із зауваженнями. Врахую.
Дякую, "аплодувати" - це, мабуть, заголосно. А порив справді відбувся, бо вже починає рвати... І не мене одного... До речі - 15.12.2010 року - день працівників суду, тому вірш вдвічі доречніший...
О, скільки вже почув прокльонів За свій короткий стаж і вік... Усім не битимеш поклонів: Тим - кат, а тому - захисник. Судитись, дійсно, я не раджу, Кажу клієнтам я не раз: Не варто спорити за саджу, Як загасити є ще час...
Не винен я, що в цьому диво-світі Гаразд дешевший Аніж негаразд, Але хіба були б всі судді разом ситі Без бід, без спорів, без митарств? До кого всі ідуть спочатку? - Психолог, лікар і юрист... Приб'ю й без плати я печатку, А чим підкріплювати хист? Чи, може, йти до суду в джинсах, Авоську сунути для справ? - Я не варю з клієнтів бринзи, І "чайових" іще не брав...
Дякую за небайдужість. Теж колись навіяло... То бути інквізиції чи ні? Злочинця покараємо, - чи спишим? Виходить, істину шукати у вині? Що, злочин вчинено – і лишим? То судді хто? – Закон чи вир емоцій? Становище злочинців, а чи біль, Якого люди виплакали порцій, Що можна добувати сіль? Погляньте-но, які всі миттю чисті, Мов стануть ідеалами от-от, А їм би так: мабуть, могли б загризти, Гостренькі зуби прикриває рот. То бути інквізиції чи ні? Моє сумління каже “так”, - без смути, Це голос справедливості в мені Карає злочин не відбутий...
А в чім Ваш образ протилежить? Чи Ви безплатний адвокат? Ніде не вийшов я за межі, За смерть швидкУ бере і кат. Я не примушую давати, Не вимагаю, не краду, Робота кожна чогось варта: Не я ж їм радив їх біду...
Сумління продається... І з кожним днем роботи, з кожною новою судовою справою переконуюсь, що на таку купівлю-продаж впливає лише розмір цінової пропозиції. Читай "Кодекс совісті" - http://virchi.pp.net.ua/publ/125-1-0-2419. На Суд Божий попадем усі, і дай, Боже, щоб лише там я був у статусі підсудного...
Дякую за "Клас!!!". Не просто "зі знанням", а в наслідок знання справи, надлишку негативних емоцій у ній, від регулярної невдячості клієнтів, яким викладаєшся на всі 100.
Дякую, Тамарочко, із радістю спонсорну сайт, і не лише віршами, - тільки скажіть, як це робити... Що ж стосується капілалістичних відносин, то я вирішив трішки прикрасити їх буденний прагматизм...
І я за Тобою скучив, і я Тебе люблю. Цікаву Ти мені ідею підказала - задумався. Що не кажи, а все одно усе у цьому світі не просто так... Спілкування ж другом - це зайняття приємне, а плата - взаємність, чи не так? З побажаннями взаємної Любові, Немо.
Пречудові вірші, не заперечую, однак, не можу не звернути уваги на деякі огріхи у римуванні "мрій"-"зорі", "небес"-"тебе". Виключно похвали не стимулюють до росту уміння, бажання писати, бажання писати краще і краще. Авторка, на мою думку, просто дещо полінувалась в підборі слів, адже вірші якраз відрізняються від прози тим, що закінчення римуються. Другий і третій стовпці то ідеальні... Однак, в цілому, я переконаний, автор є неабияким митцем. Шикарно пишете. 4.0.
Мить - найжорстокіше з усіх буденних слів, Адже хороше стрімголов минає, Не доказав, не вибачивсь, не долюбив, За мить, кому не встиг... - немає. Що згадуєш про ночі, дні, рокИ? Народжений учора, та все разом Злилось в потік миттєвої ріки, Як блискавки: портрети, рухи, фрази... І прикро так стає в моїй душі, Жаль невгамовно в серці аж щемить, Одне спасіння - коли пишуться вірші, Але й вони - нікчемна, плинна мить...
Сподобався мені Ваш вірш, бо лише ті вірші, які зачіпають душу, народжують нову музу, надихають інших... 5 "+" - так тримати.
Якби "якби" скасовувало кроки, То, мабуть, я ніде б не помилявсь, І довше зморшок не дописували роки, І негаразди мали б цілий зась. Якби подумав і якби збулося, - Рожеві мрії, та хіба в тім сіль, Якби не серце і якби не осінь, Чи стільки б відбувалося весіль?...