Іване, я у жодному разі не хотів Тебе образити. Питання, дійсно, не у віці. Ми усі тут навчаємось жити і творити. У кожного свій шлях. Але зверни, будь ласка, на форму написання, розмір, такт і кількість сполучника "і". Залюбки Тебе читатиму, чогось навчусь від Тебе, а чомусь, можливо і, залюбки, навчу. Це творчий процес. Головне підтримувати натхнення, чи не так? Критика і думка інших при нестримному бажанні віршувати ще ніколи і нікому не заважала. То ж до роботи...
БЕРЕЖІТЬ МУРАШОК, ЛЮДИ - ПРАЦЬОВИТА НАЦІЯ, ХАЙ ІЗ НИХ НЕ ЗВАРИШ БЛЮДА, - СМАК У ЇХНІЙ РАЦІЇ. АЛЕ МУЧУСЬ ДО ВІДЧАЮ З КОЖНИМ ДНЕМ ВСЕ БІЛЬШЕ, ХТО В МУРАШНИКУ НАВЧАЄ ЇХ ПИСАТИ ВІРШІ? Відверто скажу, що мені повтори слів у віршах не дуже імпонують. Ріже слух. Але головне, мабуть, що є натхнення і бажання віршувати. Не зупиняйсь.
Може я не розумію, Твого стилю написання, Чи читати не умію, Але ж Ти - не хлопчик Ваня. Можна наголос згубити, Не знайти до слова рими, Але все перетрубити, - Це в віршах неприпустимо. Може різко? Може надто? Вибач настрій мій зубатий, Але я б хотів на сайті ЯзикА більш не ламати...
Все добре, крім "вибачаюся", адже дослівно - це вибачення перед собою, яке в українській мові використовувати не вірно. Тому краще: "вибач" чи вибачте. Зрозуміло, що така форма менш милозвучна, однак більш правильна. Ти, як митець, маєш дбати не лише про зміст, а й про форму. Буду радий Тобі у цьому допомагати, якщо сприймеш це зауваження, як належне.
1. Дуже вдало і поетично, але в ейфорії написання ніколи не слід забувати про орфографію, друже. Відтак, підправ строфу: "А звір наздоганяє хижим ревом, Слиною залиша зигзагом слід. Тікає по стежині, по деревам, На очі ллє солоний жаркий піт." Адже правильно буде "по деревах", - чи не так? 2. Крім того слово "чомсь" у п'ятій строфі звучить дещо не логічно і, як на мене, замінивши його на "що", - звучало б те ж. В цілому - 5.0. Так тримати.
Ой, шалені коломийки До душі припали, Захотілося до бійки Між регіонали: Тому в пику, тому в носа, Тому в потилицЮ, І за гречку, і за просо, І за косовицю. Гайда, ґаздо, до трембіти, Най бере оскома Тих язичних ворожбитів Сто рокІв по тому!!!
Не вірю, не хочу кінця цього світу, Аж трусить подумати: є... - і нема, Картини, романи, музичні сюїти, Колись проковтне непроглядна зима... І ловиш миттєвість, сльозу і усмішку, Неначе не встигнеш чи хтось забере, Благаєш натхнення лишитись на трішки, Тут кома, там кома, лапкИ і тире... А крапка не ставиться, хочеться більше, Про те написав і про це вже було, Пусті балачкИ прирікаю на тишу, А вІрші не зникнуть - всім бідам на зло...
А в мене відчуття не такі однозначні. Я налаштувався на базар... і аж до "китайського краму" його просто бачив. А далі дещо несподіваним став перехід на афганську тему. Може, я не дочитав, не з тієї ноги встав, але чомусь саме так сприйняв. Олексію, не ображайтесь. Але щось у цім вірші не так. Чи, може, не для всіх так...
Вражений глибиною змісту. Техніка бажає кращого. Не лінуйтесь рахувати склади. І "біль" - чоловічого роду, бо "він мій"... В цілому ж - 5.0. із "+". Хочу такого ще...
Читаю... Щось таке красиве між рядками... А цілісності немає. Немовби три відірваних строфи. Перша базується на тому, що "були часи, коли горіло море", друга на нещасливому коханні, про яке Ти "Їй" розповідаєш, а третя - на зверненні до когось у множині із закликом "боротись за красивіші чуття". До роботи: над змістом, формою і віршуванням. До речі, останній рядок третьої строфи теж в різнобій. Я теж не майстер, тому описав своє сприйняття, як читач. Хочу прочитати Тебе краще...
До вподоби вірші, А тим більше смІшні, Часом кращі, гірші, Всі ми чимось грІшні, Але правда в тому, Що всі біди й злети Пророкують словом В більшості поети... За "Пророка" - 5, так тримати і не відпускати!!!
Такі вірші навіяло оточення, Сам я ніколи цього не відчув, Ніби інстинкти взЯлись до ополчення, - Розлучень, що не впасти калачу. Від ревнощів немає почуттєвості, Вони, немов хробак, що точить шлюб, І щастя тихо зводиться в миттєвості, Єдиний, любий, милий..., вже не люб...
Ні, помиляєтесь Ви, друже, До муз не входить Янукович, Якби заплутався я дуже, То краще б Вас просив на поміч. А так,- кружляю між злочинців, Пишу віршовані дебати, Суд переконую в помилці, Хоч сам не проти їх за ґрати...
Дякую, Наталочко, спочатку я дійсно їх писав у формі загадок, але вирішив, що це Твоя царина. Окремі поправки врахую - сподобалось. Треба, тільки, виділити час для позачергової сесії...
День подихом не пробував єдиним, ЗдмухнУвши неважливе і сумне, З глибин душі, з самої середини, Прожити, увібравши головне: Вдихнути аромати ранніх квітів, Теплом заполонити кожен крок, А по обіді, усміхнувшись світу, Із видихом заснути без думок?...
Радий Тебе читати, але вдих-видих Твій не зовсім легкий. До роботи - 4.0.