Читаю... Щось таке красиве між рядками... А цілісності немає. Немовби три відірваних строфи. Перша базується на тому, що "були часи, коли горіло море", друга на нещасливому коханні, про яке Ти "Їй" розповідаєш, а третя - на зверненні до когось у множині із закликом "боротись за красивіші чуття". До роботи: над змістом, формою і віршуванням. До речі, останній рядок третьої строфи теж в різнобій. Я теж не майстер, тому описав своє сприйняття, як читач. Хочу прочитати Тебе краще...
До вподоби вірші, А тим більше смІшні, Часом кращі, гірші, Всі ми чимось грІшні, Але правда в тому, Що всі біди й злети Пророкують словом В більшості поети... За "Пророка" - 5, так тримати і не відпускати!!!
Такі вірші навіяло оточення, Сам я ніколи цього не відчув, Ніби інстинкти взЯлись до ополчення, - Розлучень, що не впасти калачу. Від ревнощів немає почуттєвості, Вони, немов хробак, що точить шлюб, І щастя тихо зводиться в миттєвості, Єдиний, любий, милий..., вже не люб...
Ні, помиляєтесь Ви, друже, До муз не входить Янукович, Якби заплутався я дуже, То краще б Вас просив на поміч. А так,- кружляю між злочинців, Пишу віршовані дебати, Суд переконую в помилці, Хоч сам не проти їх за ґрати...
Дякую, Наталочко, спочатку я дійсно їх писав у формі загадок, але вирішив, що це Твоя царина. Окремі поправки врахую - сподобалось. Треба, тільки, виділити час для позачергової сесії...
День подихом не пробував єдиним, ЗдмухнУвши неважливе і сумне, З глибин душі, з самої середини, Прожити, увібравши головне: Вдихнути аромати ранніх квітів, Теплом заполонити кожен крок, А по обіді, усміхнувшись світу, Із видихом заснути без думок?...
Радий Тебе читати, але вдих-видих Твій не зовсім легкий. До роботи - 4.0.
Наталочко, почуття кохання не може не захоплювати, в якій формі воно б не проявлялося. Якраз, вірші є однією з вершин прояву майстерності любити. Проте, віршуючи Ти маєш дотримуватись певних правил написання, адже без цього Твій витвір перестає бути поезією у її абсолюті. У Тебе є бажання віршувати - це головне. Трішки бажання писати краще і Тебе оцінять... З найкращими побажаннями, Ніхто.
Знає добре всі знаряддя, Обробляє добре ряддя, Б'є ґвіздки, рубає дрова, Без проблем копає рова, Шиє, косить вранці пашу Наша ............................
Все кольорове починається із білого, Природа відлік застовбила від зими, Ваш кожен вірш роману вартий цілого, Про сніг - тремчу, про дощ - гримлять громи... Спогади - на 5.0.
Правий не той, хто правду знає, а той, хто може її довести... Це - реальність, хоча й дуже прикра. І це частина моєї роботи. Якби у мені, як адвокаті, не було дещиці лірики, мабуть, з роками ставав би для когось "катом", без початкового "адво". Я завжди з вдячністю ставлюсь до Твоїх зауважень, але у рядку "Іронії, аж часом заболить" більше спрацювали, емоції, а не віршована ритмічність. А як це виправити - не знаю. Я повністю погоджуюсь із зауваженнями. Врахую.
Дякую, "аплодувати" - це, мабуть, заголосно. А порив справді відбувся, бо вже починає рвати... І не мене одного... До речі - 15.12.2010 року - день працівників суду, тому вірш вдвічі доречніший...