5.0. - асоціації з минулого... Де знайти мені ворожку, Що ті вроки познімає? Стільки років, Боже, Боже, Без взаємності кохаю. Бачу другу, третю, п’яту, Плоті спрагу напуваю, А уранці, уже завтра, Знову віддано кохаю. Наче справжній божевільний, Де б не був, я відчуваю, Як мені адреналіну Її вуст не вистачає. Споглядаю, як на образ, Слід цілую й завмираю, В грудях стримую свій голос, І кричу, кричу: - Кохаю!!! Де знайти мені ворожку, Що зварила б мені чаю Від кохання, що безбожно Мене щастям напуває...
У чому кайф ганяти за дівчиськом? Худе і кволе, і лякливе й дратівливе... І не були ви, ніби, надто близькі, То з відки ж версія незайманості тіла?... Воно тому й втікає безоглядно, Що їй коханням кожен майорить, А ти разок, зустрівши, стань огрядно І промовчи байдуже одну мить... Ось тут її проявиться краса, Реальні наміри, відчуте і бажАне, А то до старості зганяєшся на пса, Без конури, без кістки і без шани... Ще раз напишеш "скверам" поставлю 2.0., а так - тверде 4.
Василю, Ви про які висоти говорите. Висоти це не тоді, коли Ти дивишся на усіх зверху вниз, а коли Тебе люди сприймають, як вищого і кращого у чомусь. Які ж тут висоти... Це, швидше... низоти...