І боїться Павлик щуки! Вкусить ще його за руку, Бо вона ж така зубата- Краще щуки не чіпати! На мастирку Павлик ловить, Що готує мама вдома! Має спінінг, має вудку, Рибаком найкращим буде!
Я не знаю, що саме мене у Вашому вірші зачепило. Напевно, в ньому є душа. Без пафосу, без награності. Лексика жива, простонародна. І сюжет правдивий. Наболілий... Розміщуйте ще щось. Може, маєте іншого, більш класичного плану вірші?
Дякую, Софійко! До речі, у нас сьогодні річниця першої зустрічі:) вітаю:-)
Дякую, Василю! Але дозволю собі не погодитися. По будинку, де живе чи жила людина можна багато чого сказати про неї. Тобто стіни не ховають світ свого господаря, а відкривають... Хоч і зберігають роками. Але новий господар-нова історія, отже зрада. Будинки не йдуть зі світу разом із людьми, тому їм доводиться зраджувати...
І я плачу... Вже й туші на віях нема, навіть зі щік змилася слізьми. Давно я так не плакала, Тамаро... І знов у Вас кінцівка сумна... Знову проза життя... Настрій у мінусі зашкалив... Але інакше не можна... На жаль... Дякую за емоції. І за чудове оповідання оплески(солоні, правда).
Аааа!!!!! ЯКИЙ ВІРШ!!! ПРЯМО ПОРИНУЛА У НЬОГО З ГОЛОВОЮ!!! НАЧЕ САМА НА ТІЙ ГОРІ СТОЯЛА І ДИВИЛАСЯ, І ДИХАЛА ТИМ ПОВІТРЯМ!!! Одні емоції, чесно. Ваш вірш - найкраще, що трапилося зі мною сьогодні.
Якщо чесно, то справді Вам треба багато ще працювати над своїми віршами. Але... Найголовніше-ВИ ПИШЕТЕ. Намагаєтесь щось комусь сказати, а якщо є що сказати, то це прекрасно. Тому пишіть і у Вас усе вийде!
Вікторе, згодна з Тамарою... Відчуття не можу передати.. Сльози текли самі собою... Я завжди плачу, коли бачу ветеранів, а тут взагалі... Немає слів!.. Браво!
Сни у літературі як архаїзм, можливо, але не в даному випадку, Софіє. Тут сон використаний не як додатковий позасюжетний елемент. Тут все дійство пов'язане зі сном. До речі, дуже вдало пов'язано. Бажаю Вам таки пройти кастинг і час від часу потрапляти у такі дивовижні сни! Бо від реальності людина нікуди не дінеться..:-)
Сильно, Василю! Так, знаєте, до трему холодного. Тільки не сподобалося "хічкок душі". Взагалі дуже класно, але тут стилістично мені ріже вухо. Вибачте, якщо що...
Дуже сподобався вірш. Ну її, ту риму і русизми! Якось так вони тут до ладу, правда. Крик душі у цьому вірші так стоголосо звучить, що не зважаєш ні на що, а просто поринаєш у нього! Нехай усе буде добре!
Вікторе, справді Тамара каже щиру правду: кожен виніс із Умані щось своє. Але це "своє" Ви, здається, і несли в Умань і в Ірпінь, і на сайт... І те "своє"-найчистіше, що може бути. Я це знаю точно.