Там пізнаєш ти те,що гартує поламаний дух, Там почуєш слова, що навіки врізають в слух, Не спідкуйся так щиро, з бідою залишишся сам, Там, де тихо ти молишся, де височіє твій Храм...
спасибі,пані Катерино! думаю,що може бути гріхом...Наприклад,якщо любиш чужу дівчину або дружину, то це гріх.. адже навіть де-які думки є гріхом..принаймні,на мій погляд..
хочу похвалити Вас,пане Іване,бо цей твір набагато досконаліший та майстерніший за багато Ваших попередніх..Оце місце можна б підкоригувати: Всі красоти нам тепер підкорені
Владна синь небесна і Владин дух ,
Який підійма святині зоряні,
Закриті Богом від усіх недуг.
але загалом - досить гарний вірш,я навіть поставлю 5!:)
Немає вороття, немає жалю, Є тільки пам*ять, іноді гірка, І я мости поза собою спалю, Аби розлука ця була легка. Нема мостів, нема назад дороги, А віра є - у чудо із чудес, Щоб і тоді, коли розіб*ю ноги Для мене ти з минулого воскрес. Немає жалю і немає болю, Є тільки спогад, теплий і п*янкий, А я все небеса за тебе молю, Хоч ти лиш спогад, світлий і легкий.
Анастасіє, вітаю з дебютом!:) але є ще над чим працювати: задум вірша цікавий, а от втілення не дуже,бо забагато дієслівних рим.Намагайтесь римувати дієслова з іншими частинами мови, тоді буде милозвучніше і небанально.. на перспективу покладу 4,але впевнений,що Ви ще напишете і на 5:)