Хай ллється дощ,і краплі б'ють по склу, Хай грім і блискавка на небі не втихають- Я вперто крізь вітри до тебе йду, Як йдуть лиш ті,чиї серця іще кохають.
Я йду до тебе,сліз вже не ховаючи, Бо знаю,добре знаю-твоє серце-лід. Ти йдеш назустріч,сам цього не знаючи. Сміливо йди.Мій погляд вбереже від бід.
Та коли погляд мій зустрінеться з твоїм Вся впевненість моя раптово зникне. І знову дощ,і знову блискавка і грім, Вітри і небо,до якого я не звикну...
Так пишуть ті, чиї серця кохають, А до кохання, Ксюшо, не звикають. Хоч серце-лід в ліричного героя - Він тішиться від зустрічі з тобою І йде до тебе, сам того не знаючи... І прийде. От чекати варто чи?
Тож погляд свій зміни на сонця промінь , Розтане лід в сердешнім погребі -схороні , І ніжно заспіває вЕсна стоголоса , Ти тільки не дивись з-під лоба ,косо ... Гарний вірш...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0
