Хай ллється дощ,і краплі б'ють по склу, Хай грім і блискавка на небі не втихають- Я вперто крізь вітри до тебе йду, Як йдуть лиш ті,чиї серця іще кохають.
Я йду до тебе,сліз вже не ховаючи, Бо знаю,добре знаю-твоє серце-лід. Ти йдеш назустріч,сам цього не знаючи. Сміливо йди.Мій погляд вбереже від бід.
Та коли погляд мій зустрінеться з твоїм Вся впевненість моя раптово зникне. І знову дощ,і знову блискавка і грім, Вітри і небо,до якого я не звикну...
Так пишуть ті, чиї серця кохають, А до кохання, Ксюшо, не звикають. Хоч серце-лід в ліричного героя - Він тішиться від зустрічі з тобою І йде до тебе, сам того не знаючи... І прийде. От чекати варто чи?
Тож погляд свій зміни на сонця промінь , Розтане лід в сердешнім погребі -схороні , І ніжно заспіває вЕсна стоголоса , Ти тільки не дивись з-під лоба ,косо ... Гарний вірш...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає...
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
у Вас 
0
