SITE LOGO
Пт, 22.11.2024, 07:47
Меню сайта
Наш опрос
Де Ви друкували поезію?
Всего ответов: 421
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 181-210
Страницы: « 1 2 ... 5 6 7 8 9 ... 176 177 »

avatar
час вічних істин
що спалять морок
настане скоро
свої обійми
розкриє Всесвіт
готовий вплести
у долю кожну
яскраві смужки
любові й дружби
в серця порожні
налити світла
щоб стало видно
усім незрячим
і безталанним
хто з упованням
жадає зцілень
від лжі й облуди
хто вірить в Чудо
воно здійсниться
час змін вже скоро
розвіє морок
в моїх зіницях
ледь зрима цятка -
у Рай дверцята... roze
avatar
Бачу, пані Катерино, Ваш вірш не залишив байдужим наших анумівців, Ваші слова - наче лакмусовий папірець для душі - одразу видно, хто чим  дихає і до чого прагне, у кого які моральні цінності... одні прагнуть Добра і Правди, а інших влаштовує жити у світі, в якім по вінця зла та брехні... світло й тінь завжди поруч...
avatar
Дякую, пане Іване, що завітали!
avatar
Дякую, Пані Галино!  Нехай Ваші річечки також будуть повноводні!
avatar
Така гарна мандрівка у дитинство, хоч і давно це було - але навіялись приємні спогади... Сподобались і зміст, і форма, Наталочко!
avatar
А я так побачила Вашого вірша, Оксанко...

Навчала мама - "йди до Бога, доню,
Хоч п'яний піп там тоне й сам в гріхах -
Ти, в молитвах складаючи долоні,
Вшановуєш померлих на хрестах.

Іди в Дім Божий, не дивись, хто в ньому,
В святих тих стінах місце є для всіх.
Іди туди для сповіді й поклону.
І не суди нікого - то є гріх.

Твоє добро й твої гріхопадіння
Не приховаєш - Він усе це зрить.
Даруй любов по Божому велінню,
Щоб аж раділи янголи згори!
avatar
У кожнім з нас - живе частинка сонця, у когось в серці, іншим світить в оці,
а хтось його на дно душі ховає - таким і небо чорним виглядає... 
Дякую, Оксаночко, і Ти світитись ясною зіркою і випромінюй світло світу! happy14
avatar
Мабуть, це не від нас залежить... Хтось Там вирішує - кому дати, а кому ні,  а від кого і забрати... Шляхи Господні незбагнені...
avatar
Коли очей торкають вічі - це мить, нанизана на вічність,
Хоча й трагічною буває, та в ній - маленька крихта раю...
avatar
Маю признатися, пані Катерино, що у мене думки плинуть римовано (десь колись стався такий "збій у програмі", хоча я тепер рідко ці потоки дозволяю собі випускати у простір,  адже світ зазвичай не розуміє такого... тому й змушена "прозувати"... але все ж думки постійно пульсують римовано...це наче хвороба якась...
avatar
Я сховаюсь між зоряним пилом,
Свої мрії у нього сповию,
Щоб реальними стали навесну,
Як сніги всі під сонечком скреснуть
 
roze
avatar
Вітаю, пані Анно, на нашому сайті! Це не просто вірш - це сповідь Душі, у цих рядках і навіть міжряддях - найщиріші одкровення... дуже відверто і зболено, та чи може бути інакше, коли пишеш серцем?...
avatar
Вертикаль - мов підстрелена пташка, до небес не сягне - надто важко...
avatar
Чудо є, та нам на цьому світі
Важко їх знайти, пора зневір.
Де ж вони - болючі всі одвіти?
Рим - і той уже не вабить зір...
Все просякло сплетенням енергій,
Все пульсує з Космосом у ритм,
Не збагнути нам людський егрегор,
Не розкодувати алгоритм...
Вже були розп*яття і Голгофи,
Хтось за нас воскеснув вже колись.
Дивно так поєднані ці строфи,
Як і наші долі, що сплелись...
avatar
Наче лезо - слово гостре,
На терезах - час і простір,
Сонце сходить - сяють вічі,
Нагорода - шлях у вічність...
avatar
Завершення одного - це завжди початок чого іншого, нового... Тому не слід сумувати, а серце весні відкривати! roze
avatar
Знаєте, пані Галино, ось недавно мала виступ в Івано-Франківському обласному ліцеї для обдарованих дітей, там казала діткам, що не так важливо, якими талантами вони володітимуть, у якому виді мистецтва зможуть досягти вершин, адже найбільше мистецтво з-поміж усіх - це МИСТЕЦТВО БУТИ ЛЮДИНОЮ...
avatar
А мені особисто сподобалося "вільне немовля", ніколи раніше не стрічала у віршах про дітей такого. Дивно, що слово "воля" може комусь різати слух... Нехай  Малюк росте сильним і вільним, як птах, а Матуся помагає йому зміцнювати його крилята!
avatar
Вітаю, Ольго, на Анумо! Цікаво пишете, є свій стиль і глибина, тому впевнена, що Ваша творчість не згубиться серед поетичного виру  - а стане окрасою на сторінках цього сайту...
avatar
[/size]Колись, років надцять тому мені писалося про пам'ять таке...

Все минає - і будні, і свята,
І хвилини щасливі й сумні,
Тільки спогадів в серці багато -
Мов картин на музейній стіні.
Все минає - і радість, і горе,
І ненависть, і навіть любов.
Все поляже у пам'яті морі,
Щоб колись відродитися знов.
Час проходить і зцілює рани
Нам від болю, журби і образ...
Знай - те серце не стане, мов камінь,
У якому вогонь ще не згас!

[size=12]
[size=14][/size]
avatar
Пані Галино, Ви помиляєтесь у тому, що чіпляються лише до Вас, мені неодноразово під моїми патріотичними віршами пишуть, що "всі люди - це раби і нІчого закликати до змін, потрібно миритися, бо навіть Шевченко і Франко писали свої вірші намарне, оскільки життя на краще у нас так і не змінилось від їх віршів...". Хто так пише - нехай і тішиться своїм рабським єством. А нам з Вами робити свою справу. Знаєте, я ще з 1989 року виступаю перед тисячними аудиторіями, закликаючи люд скинути своє рабське ярмо, роблю це й до нині. Впродовж багатьох років на моєму робочому столі стояло фото, де я у Франковій кузні (у с. Нагуєвичі, де народився Франко), тримаю піднятий над головою великий молот, а під фото мої слова -
" Мій молот - Слово, ним лупаю
  Скалу байдужості й облуди.
  Чи поцінують труд мій люди -
  Надію маю!"
.
  Ось і Вам раджу - ні на кого не зважайте, пишіть про те, чого насправді потребує Ваша душа, а     своїм "критикам" побажайте одного - швидкого прозріння!
avatar
Пані Галино, хоча у Ваших віршах зазвичай шкутильгають рими чи збивається ритм, але ніхто не може Вас звинуватити у тім, що Ви - байдужа людина. Ви - справжня донька своєї землі, яку болить душа за всі її біди, яка не може мовчати і крик своєї душі виплескує у всесвіт, як уміє. За це Вам моя шана! Але ж люди не усі такі, навіть і на цьому сайті, декого з колег дратують вірші про рідну зістраждану Україну чи про мову, яка корчиться в судомах від наруги... У кожного свої моральні цінності, тому не дивуйтеся, що хтось Вам тут закидає, як великий гріх, любов до рідного краю. Це вибір кожного, одному - бути довіку безмовним рабом і прозябати у власному болоті, а іншому - прагнути змінити цей світ на краще. Ви однозначно належите до других.
З повагою, Крісман
avatar
Так, поети також люди...
avatar
Так, Оксанко, дивитися правді у вічі - не кожному до снаги...
avatar
Дякую, пане Іване, що завітали!
avatar
Тож зазирнім за грань цю без вагань...
avatar
між Тут і Там така незрима грань...
avatar
Добрі роздуми душі про душу... цікаво спостерігати і за світом, і за людьми, а найцікавіше - за самим собою, ну стільки всього можна там побачити незвичайного, якщо вміти бачити і чути, а не лише дивитись і слухати...
avatar
Рими, як і їх носії - без гриму і масок деколи виглядають неприглядно,  у деяких випадках навіть потворно... хтось обирає все життя ховати свою справжню суть і так вростає у маску, що й забуває сам - який він насправді, а інший має мужність оголити перед світом свою душу... це вибір кожного...
Дякую Вам за розуміння!
avatar
Тут виходить наче замкнуте коло - струменить любов  і струменять блискавицІ (бо ока два)... але ж тоді з любов'ю не буде узгоджуватись "струменять", але ж з двох очей як вилітатиме одна блискавиця?...то як бути? Хай вже буде, як є... shy
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz