«Я є ще таким малим, а вже падаю, чую, що не здолаю того переляку
непевності. Що далі? Моя мама вночі не спить, тільки плаче у подушку так
тихенько, щоб ніхто не чув. Я нічого не вигадую, я чую її схлипування,
ридання. Моїм хрестом є твої сльози, мамо. Я вже не можу це терпіти.
Падаю на зорі мого життя, коли росту з секунди на секунду. Я вже майже
бачу, хоч довкола мене темно, але це моя радість. Я так мрію побачити
сонячне світло, послухати спів пташок, а що най головніше – я хочу
побачити свою маму. Мамо, як ти виглядаєш? Ісусе, дай силу усім матерям повстати з падіння в злій думці проти
життя ненародженої дитини через твій біль піднятися під тягарем хреста.»
Я росту, хоч непотрібний, Ні для кого я не рідний. Скоро серце моє вирвуть, В небуття лечу, як в прірву.
Я вже маю оченята… Подивитися б на тата, Може б, душу скам’янілу Мої очі відігріли.
Та навколо мене темно, І зростаю я даремно. Всі чекають ту годину, Коли я навік загину.
згадую, родич, патологоанатом, поширював відео, власне, це страшно...важлива тема, не однозначна, складна для нашого суспільства... рученянка, гукають, мамо, та не знає його душа, що між ними уже межа...
Дякую Вам за довіру і підтримку! А за натхнення - самому Господу.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
