2.13 Іще заплаче совість за дитям. Зняття з хреста.
Тепер моє тіло справді не нагадує людини. Мамо, ти хотіла побачити
мене мертвим, то ж подивися, не відвертай погляду від мого мертвого,
пошматованого тіла. Лікар, щоб упевнитися, що по частинці видер мене
цілком з-під серця моєї матері, старанно укладає всі частинки мого тіла:
пошматовані ноженята та рученята, видерте серце, відірвану голову. А ти
дивися, дивися на свою дитину, яку ти вбила. Може, цей страшний вигляд
промовить до тебе. По кому передзвін? Невже його ніхто не чує? Невже не
чути поминального дзвону по тих, хто відходить? Невже у мертвій тиші
цього мовчання не чути голосу тривоги і перестороги? Спаси! Спаси
ненароджене, аби спасти себе самого, щоб самому не вмерти морально.
Знищуючи без розголосу людей ненароджених, ми самі стаємо суспільством
мертвих людей. Пам'ятаймо слова Христа: «все, що вчинили одному з
найменших братів моїх, Мені вчинили». Власне, це вони, ці найменші,
осудять нас колись іменем Христа. Мати страждаюча, будь з тими, які в
смерті зазнали тяжких тортур. Огорни молитвою тих, що залишаються в тіні
смерті – гріхові.
Спасителя знімають із хреста,
Його сльозами Матінка вмиває…
Моя сльоза – холодна і пуста,
Як та душа, де совісті немає.
Хіба я мати? Грішна і лиха,
І на землі іще таких - без ліку.
З хреста не зняти тЯжкого гріха,
Мені тепер нести його до віку.
Як часто легковажимо життям
Без думки, що за все є час розплати.
Іще заплаче совість за дитям,
Що гинуло, немов Ісус, розп’яте…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас