* * * І камінь озивається, коли Йому звільнити душу з кабали Однаковості й сірості. Краса
Неждано спалахне із-під кресал, А як з глибин проступить таїна, Душа уже не буде кам'яна. Хоча нічого мертвого нема, Та навкруги каміння — тьма і тьма. І йдуть лише окремі, відчайдушні, Викрешувати душі.
ЛИПА
Вона була якраз у повнім цвіті, Уся в меду, в бджолиному пушку... І що ж то, люди, робиться на світі, Щоб зрізати під корінь — отаку? Як дзвін поверглий — крона проти неба, Лиш золото прив'яло, потекло... Невже у тім була така потреба, Що й почекати ніколи було? Настала б осінь, цвіт злетів би в вирій, Затамувала б дихання й тоді, Напевно, легше пилці та сокирі Було б вдаряти по її біді.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
