ВАСИЛЬ СТУС
І
Владики любили придворних і слуг, Облесливих та проворних,
Котрі хвалою тішили слух.
Але один придворний
Мав права, недоступні для всіх,
Бо під лакейський регіт та сміх
Все говорив правдиво. Дурнем був, юродивим.
Як обридали словес киселі —
Никнув лакейський натовп.
Навіть царі і королі
Правду хотіли знати...
Сипалась в очі весела сіль,
Хитро вельможа жмуривсь.
Регіт лакейський бряжчав звідусіль:
Що з нього взяти? Дурень!
Отже, відрікшися словоблудь,
Не забувай пораду:
Хочеш казати правду,
То юродивим будь.
Той — зумів. А інший — не міг.
Краще волів би бути німим,
Ніж мудрувати фальцетом.
Той, другий, був Поетом.
Правда для нього — як Божий глас
Істинний і відвертий.
Він юродивим не був ані раз.
І значить — мусив умерти.
На святого Василя
Мерзла земля
І висока зоря в небесах.
На небесних
полотнах
Кришталево-холодна
Та зоря, як розкрилений птах.
Щедрий вечір,
добрий вечір...
Ірод руки клав на плечі —
Серце вирвати не міг.
І тремтів легенький сніг.
На святого Василя
Срібне гілля
І прип'ята до тюрем зима.
Але є пречудова
Територія слова,
Куди Іроду входу нема.
Щедрий вечір,
добрий вечір...
Тьохне голосом малечі
Україна з далини
З тонким приспівом вини...
На святого Василя
Вже чигала петля,
Як Марія до Бога ішла.
Порятунку просила —
І спасла свого сина.
А Вкраїна свого
не спасла.
Другие материалы по теме
| 
у Вас 
0
