* *
*
Роботи стільки — не поспіти зроду,
Тут вистачило б
сил на головне.
Та до усього — клаптичок городу
Щораз за руки смикає мене.
Вже б відреклась. Ото коли під осінь
Земля лежить воронячим крилом,
І рук не кличе, і води не просить,
Лопату кину, мов спалю весло.
Всю зиму — спокій, поки не розколе
Весняна сила крижанисту лють.
І знов сніги запахнуть рідним полем,
Мов то не сніг, а картоплі цвітуть.
Не відречусь. Уже й не зарікаюсь.
Отам, де місто в правильних штрихах,
Перед землею
кланяюсь, і каюсь,
І сповідаюсь в щасті і гріхах.
Другие материалы по теме
| 
у Вас 
0
