Сергій Дуб народився 11 січня 1964 року в місті Києві. Закінчив середню школу, армія, технікум, завод. 1993 року – важка травма, інвалідність 2-ї групи і по цей день.
Одружений, має сина. Вижив завдяки підтримці сім`ї та рідних. Зараз пенсіонер і приватний підприємець.
Вірші почав писати ще в 1882 році. 2006 року вийшла невеличка збірка віршів «Повінь».
Працює над прозою, не забуває і про поезію. Перейти/повернутись на головну сторінку Сторінка віршів на інтерактивному модулі Сторінка обговорення творчості поета  СЛЬОЗИ
(уривок) Сльози, сльози, душять сльози,
Капають десь там, в собі,
Дзвони, дзвони, як прокльони,
Але це не по тобі. Ще не вийшов час твій, синку,
Ще не все в житті пробив
Молока парного кринку,
Може, ще ти не допив, Може матір ще стареньку
Перед смертю не втішав,
Може син іще маленький –
Треба, щоб виховував. Може просто серед лугу
Ще не бачив ти зірницю,
Може просто з кращим другом
Ти не викопав криницю? БОГ ТОБІ СУДДЯ
(уривок) Так, так, так, мій любий друже,
Мабуть так воно і є:
Справа – ангел, зліва – біс
У душі твоїй живе. Ніби два коти в мішку
Верещать та рвуть ряднину,
Не поділять з покон віку,
Хто на тебе більше вплине. Ангел каже: “Не вбивай,
Бо тяжкий то буде гріх!”
Біс шепоче: “Не звертай,
Як на мене, то це – сміх”. Знову ангел: “Чесним будь
І чужого не чіпай!”
Біс підказує: “Забудь,
Все, що можна прихопляй”. “Не вдавайся в блуд, розпусту,”-
Учить правий – “вірним будь!”
Кричить лівий: “Зараз лусну,
Тебе ж люди засміють.” ПРОЗА:
ДМБ 1984 проти імперії. Такий собі напів
автобіографічно-гумористично-реалістичний твір.
Перша частина.
1982 рік, травень.
Хотілося плакати, кричати, рвати зубами увесь світ.
Раз-два, раз-два. - «Суки, суки-и!» - Раз-два, раз-два. Сльози, як горох, капали на підлогу.
Добре, що ці величезні проектори КТ вмонтовані в підлогу намертво. 70 кг для них - пфу! Головний інженер водив, коли приймав на роботу, як лоха, по апаратній, тикав пальчиком, все пояснював, начебто не вірив, що в мене друга категорія. Повірив, коли Гак подзвонив. І ні яких більше запитань. Хоча, перевіряв. Як – так, 18 років і вже друга категорія кіномеханіка? Наче я її вкрав. У Гака вкрадеш?
Вміє, паскуда, працювати з малолітками. Сюсю- мусю, пробатрачив на нього два роки. Порно-фотки, дівчатка, цигани, ще й вчив цього дурня, Ложкіна. Але ж перейшов таки на вільний хліб в БК «Дніпро».
Раз-два, раз-два.! Розміщені апарати так, що можна їх використовувати, як бруси: підстрибуєш і віджимаєшся, ні один кадр не здригнеться на екрані.
«Ще зробити розтяжку, потягати гантелі. Як же хлопці? Нікому нічого не буду казати, потім, завтра поставлю перед фактом».
Ложкін припер дві гантелі та пудову гирю, пришпандьорив до стіни величезне дзеркало, Геракл.
Не на свої придбав, падло. Улюбленець одноокого Гака .
Раз-два. У Коваля і Вохи батьки-куркулі роблять їм проводи на 200 чоловік!
А у мене. Мамка на двох роботах, старша сестра в училищі, менша в школі, батько хоч і живий, але дуже любить хильнути, та й чотири роки ми з ним уже не живемо. А якщо відверто, від нього більше клопоту, ніж зиску. Нічого, я сам. За три роки дещо заробив. Їм батьки в школу по 50 коп. на обід, а в мене зарплата кіномеханіка - 90 крб. плюс премія, плюс останній рік учень фрезерувальника - 60 крб. Ще риба, гриби, порожні пляшки. Буде не гірше, ніж у людей.
Піт змішувався з сльозами і капав на підлогу. Чи це не сльози? М`язи вже не витримували такої напруги, в голові паморочилось і залишилось лиш дві думки: армія і чому я такий нещасливий?
Павучок вже служить, Коваля призивають в один день з Вохою, а я? Цей гоп-стоп, мабуть, був підставою. Я не Ложкін. Правильно зробив, що сам пішов до військомату і здався. Ну і пика була у того полковника, коли я випросив повістку на 5 травня! Там мене хера дістануть! Забрали б до Афгану давити душманів. Оце було б діло! Головне, щоб не скалічили і не полон – краще «вантажем 200», але героєм. Пару медалей, може орден. А там пошана, пільги, та й професія на всі часи.
Так, це сльози і піт.
До тями прийшов від свисту, який лунав з залу. Легко стрибнув на мармурову підлогу.
«Бляха-муха, плівка скінчилась. Прогавив! Та, пішли ви»! - в залі три каліки, фільм - мура третьої категорії, весь рваний-переклеєний, відмажусь. Та й навіщо? Перед ким?
Шістнадцять секунд – особистий рекорд заправки плівки в кінопроектор! А Гак, гнида, ще не хотів мене брати. Ну, я вам зараз покажу кіно. Скорочу фільмець хвилин на сорок. Тільки б ця стара курва не приперлась. Нехай Ложкін її трахає. Причепилася, паскуда, знайшла молодих хлопчиків. Як поганоно на душі. Нема, навіть, з ким поділитись.
Сьогодні третє, завтра – проводи. Ні, на роботі теж нікому не скажу. Нехай мамка отримує премії за мене. А там поки розберуться, ніхто назад гроші вимагати не буде, самі лохонулись. Ні хто ж не знає, що в мене дві трудові? Ну?!
«Так, істерику – геть, вмитись, переодягтись і на танцмайданчик в Партизанку! Не потрапити на очі нашій сорокарічній матроні. Хоча вона не така вже й матрона, навіть зовсім нічого собі, хоч і головний бухгалтер. Ложкін казав, ого-го! Та ну її. Спіймає, сама в штани залізе, може, хоч премія буде більша». Прочитати повністю можете за цим лінком: Прочитати повністю можете за цим лінком Всі права на публікацію "ДМБ 1984 проти імперії" в будь яких видавництвах, в мережі Інтернет, ЗМІ належать автору твору - Сергію Дубу
|
0