№1
Розцвели ромашки в поле,на лугу,
Но собрать букет я маме не могу.
Не пускают нынче на лужок ребят,
Бетееры(БТРы),танки там везде стоят...

Светит солнышко нам весело в окно,
Но не радует детишек и оно.
Мы давно не ходим  также  в детский сад,
Может ,говорят,попасть туда снаряд...

Я хочу конфеток ,их у меня нет.
Стонет без лекарства дедешка сосед.
Даже попугаям нечего клевать,
Кончились запасы и  негде их взять.

Я не помимаю в чем детей вина,
В мире жили дружно,а теперь война...







 

час то повзе, а то летить,
ні підігнати, ні спинить.
година, наче мить,
а мить, немов сторіччя,
і, видається, що ми- вічні,
і все, що робимо, має глибокий сенс:
росте трава, зірки полум'яніють,
але вони не хочуть і не вміють
читати плетива думок,
для них наука наша- то димок,
невидима ефірна нереальність...
когось убили, а в когось - медалі...
що ми будуємо? що буде далі?
яку ще область обікрали?
кому іще не вистача землі?
росте зерно те лише, що в ріллі!
та б'ються леви-звірі за шматок,
дітей лишають без батьків й хаток.
вони - в сафарі за чужі ідеї,
пани та ґосподіни, й беї.
Іван Петришин, ПАШІ