Так, пісні її скрізь пломеніли...
Та, обравши тернистий свій шлях,
Вони іскрами зброї летіли,
Відбиваючись в світлих очах.

Почуття невимовної туги
Залишалося в ній назавжди,
Та вона не терпіла наруги
І співала мотив боротьби.

Її спів, як життя всеосяжний,
Пробудив Україну від сну.
Та й не може вже бути інакше -
Вона слухала завжди весну!

Про незламність духовної волі
Свідчить віра в безсмертні слова:
Хто сказав, що корилася долі?
Хто сказав вам, що Леся слабка?

Поборовши життєві незгоди,
Домоглася своєї мети.
І полум'яна квітка свободи
Для нащадків цвістиме завжди.

Мала сили любити і жити,
Опбікаючи словом серця,
Самовіддану справу творити
У натхненні поета-борця

Почуття, мов дроти оголені –
Не торкайся, бо вдарить струмом.
І в одному лиш повідомленні
Ейфорія межує з сумом.

І ти знову мене витримуєш,
Мов вино у своєму льоху…
Все одно ти мене не втримаєш,
Я втікаю уже потроху…

Не ріж мене жорстоким словом,
Коротким, влучним, саме в ціль.
Мов ненавмисно, випадково,
Породжуєш нестримний біль.

Ти розбираєш на частини,
І вивертаєш навзнаки…
А я… Мені б... Дрижать коліна
Лише від доторку руки…