Коли зігріти хочеться душею
Й собою захистити від біди.
Зійшовши з неба ясною зорею,
У пам'яті лишитись назавжди.

Отак тебе три роки я кохала...
Надіялась і вірила, й жила.
І кращого я навіть не шукала,
Бо навіть захотіла б - не знайшла.

Я вірила, любила і чекала
Своєї довгожданної весни,
Та інколи скупу сльозу зроняла,
Подібну до вечірньої роси.

Але життя вже не стоїть на місці,
Тож плину часу нам не зупинить.
І наші вже шляхи з тобою різні,
Як птахи розлетілися за мить.

Тебе не повернути, я це знаю,
Й не бачити мені твоїх очей,
Та я тебе і досі ще кохаю
У мареві недоспаних ночей.

Тебе я намагаюся забути
І ненавидить посмішку твою.
Та певно, що цьому уже не бути
Лише тому, тому що я люблю.

В усі часи, і навіть в сьогоденні,
Проблема існувала в нас одна.
Не знаю, може ми такі вже темні,
Та все життя нас мучила вона.

Перерозподіл цих земель родючих,
Бажання жити краще від усіх -
Це все іще отой, іще живучий
Непереборний і солодкий гріх.

Здається, що для щастя нам потрібно
Найбільше від усіх зібрать добра.
Невже ми забуваємо про світле,
І про добро у значенні добра?!..

Загноблена народом і віками,
Моя земля вже вистраждала все.
Невже ж ми, люди, своїми руками
Змарнуєм те, де хліб святий росте?!

За що тоді боролися ми, браття?
За те, щоб жити в мирі на землі,
Чи, може, за оті часи прокляття,
Що прожиті у злобі і пітьмі?

Загноблена народом і віками
Моя земля вже вистраждала все,
Та завше поруч своїми думками
Її невпинне серце золоте.

Пронесши крізь усі часи прокляття
Всі символи державної доби,
Країна ще не втратила завзяття
І прагнення одвічне боротьби.

І стародавня вольність нескорима,
Й духовності народне джерело,
Й пісні, що ніби птахи в небі линуть -
Це те, що у душі моїй жило.

Все найсокровенніше в тобі -
Перше слово, пісня колискова.
Справжній символ щастя на землі, -
Символ нескоренності й любові.

Мудрості народне джерело,
Повне життєдайною снагою
Завжди у душі твоїй жило,
Ставши невід'ємним із тобою.

Мамо, сива ластівка моя...
Ніби щось тріпоче у душі.
Світла, наче вранішня зоря
І сумна в зворушливій журбі.

Скільки не доспала ти ночей,
Невсипуща пташка степова,
Не стуливши ні на мить очей,
Тільки б я залишилась жива...