|
|
В розділі матеріялів: 335
Показано матеріялів: 301-320 |
Сторінки: « 1 2 ... 14 15 16 17 » |
|
Видалено автором
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Мирослава
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Mira
|
Дата: 03.03.2009
|
|
|
Видалено автором
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Мирослава
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Mira
|
Дата: 03.03.2009
|
|
|
Видалено автором
| сторінка: Українцям
| АВТОР ТВОРУ:
Мирослава
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Mira
|
Дата: 02.03.2009
|
|
|
Видалено за ініціативою автора.
|
І справді, так кохати неможливо,
Де кожен подих, мов прихід весни,
Де, серце несучи своє на крилах,
Ти здатен всі моря переплисти. Коли зігріти хочеться душею
Й собою захистити від біди.
Зійшовши з неба ясною зорею,
У пам'яті лишитись назавжди. Отак тебе три роки я кохала...
Надіялась і вірила, й жила.
І кращого я навіть не шукала,
Бо навіть захотіла б - не знайшла. Я вірила, любила і чекала
Своєї довгожданної весни,
Та інколи скупу сльозу зроняла,
Подібну до вечірньої роси. Але життя вже не стоїть на місці,
Тож плину часу нам не зупинить.
І наші вже шляхи з тобою різні,
Як птахи розлетілися за мить. Тебе не повернути, я це знаю,
Й не бачити мені твоїх очей,
Та я тебе і досі ще кохаю
У мареві недоспаних ночей. Тебе я намагаюся забути
І ненавидить посмішку твою.
Та певно, що цьому уже не бути
Лише тому, тому що я люблю. Ховаючи за усмішкою сльози,
До болю серце стиснувши своє,
До тебе я скажу рядками прози, -
Для мене ти один на світі є...
|
Про тебе вже написано багато
Віршів і дум, елегій і поем.
Тож, може, годі йти нам брат на брата?
Чи мало вже існуючих проблем? В усі часи, і навіть в сьогоденні,
Проблема існувала в нас одна.
Не знаю, може ми такі вже темні,
Та все життя нас мучила вона. Перерозподіл цих земель родючих,
Бажання жити краще від усіх -
Це все іще отой, іще живучий
Непереборний і солодкий гріх. Здається, що для щастя нам потрібно
Найбільше від усіх зібрать добра.
Невже ми забуваємо про світле,
І про добро у значенні добра?!.. Загноблена народом і віками,
Моя земля вже вистраждала все.
Невже ж ми, люди, своїми руками
Змарнуєм те, де хліб святий росте?! За що тоді боролися ми, браття?
За те, щоб жити в мирі на землі,
Чи, може, за оті часи прокляття,
Що прожиті у злобі і пітьмі? Той, хто живе своїми ще думками,
І любить цю країну, як і я,
Повинен жити одніми думками:
"Це - Україна! Це - моя земля!"
|
|
Я просто хочу Вам сказати ДЯКУЮ
За влучність слів, а не якийсь памфлет...
А я ж тепер пишаюсь, мов відзнакою -
В моєму місті справжній є поет!
Не те що я... Боліло - написалося.
І вірш - не вірш, і думка - не думки.
Пережила... На згадку лиш зосталося
Кілька сторінок жовтих, від руки...
|
Багатства українського народу...
Скарби неоціненного життя.
І милий серцю потяг до свободи,
Й духовності братерської злиття. Загноблена народом і віками
Моя земля вже вистраждала все,
Та завше поруч своїми думками
Її невпинне серце золоте. Пронесши крізь усі часи прокляття
Всі символи державної доби,
Країна ще не втратила завзяття
І прагнення одвічне боротьби. І стародавня вольність нескорима,
Й духовності народне джерело,
Й пісні, що ніби птахи в небі линуть -
Це те, що у душі моїй жило. Чому ж жило? Неправильно сказала!
Українська душа завжди живе.
Тож поки серце жить не перестало,
Цілую землю! Ту, де хліб росте.
|
Мамо, рідна матінка моя,
Добра, чуйна, лагідна, вродлива,
Ніби срібна пісня солов'я
Завжди невмируща, незрадлива. Все найсокровенніше в тобі -
Перше слово, пісня колискова.
Справжній символ щастя на землі, -
Символ нескоренності й любові. Мудрості народне джерело,
Повне життєдайною снагою
Завжди у душі твоїй жило,
Ставши невід'ємним із тобою. Мамо, сива ластівка моя...
Ніби щось тріпоче у душі.
Світла, наче вранішня зоря
І сумна в зворушливій журбі. Скільки не доспала ти ночей,
Невсипуща пташка степова,
Не стуливши ні на мить очей,
Тільки б я залишилась жива... Хай твоя наснага і любов,
І натхнення, й праця невтомима
Зігрівають душу мою знов,
Щастя несучи на своїх крилах...
|
"ТОП++"
-
до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
