Про тебе вже написано багато
Віршів і дум, елегій і поем.
Тож, може, годі йти нам брат на брата?
Чи мало вже існуючих проблем? В усі часи, і навіть в сьогоденні,
Проблема існувала в нас одна.
Не знаю, може ми такі вже темні,
Та все життя нас мучила вона. Перерозподіл цих земель родючих,
Бажання жити краще від усіх -
Це все іще отой, іще живучий
Непереборний і солодкий гріх. Здається, що для щастя нам потрібно
Найбільше від усіх зібрать добра.
Невже ми забуваємо про світле,
І про добро у значенні добра?!.. Загноблена народом і віками,
Моя земля вже вистраждала все.
Невже ж ми, люди, своїми руками
Змарнуєм те, де хліб святий росте?! За що тоді боролися ми, браття?
За те, щоб жити в мирі на землі,
Чи, може, за оті часи прокляття,
Що прожиті у злобі і пітьмі? Той, хто живе своїми ще думками,
І любить цю країну, як і я,
Повинен жити одніми думками:
"Це - Україна! Це - моя земля!" Вона, така убога і забита,
Молила допомоги від людей.
Напевно, що з усього, мабуть, світу
Вона чекала більш своїх дітей. Бо ми - її останняя надія
Для матері, забутої всіма.
Моя найзаповітнішая мрія -
Щоб Україна не була сама. Щоб вранці всі, прокинувшись, згадали:
"Ми ж українцями колись були!"
Так хочеться спитати: "Ким ви стали?!", -
Не українці, а якісь хохли... Навіщо (ще дозвольте запитати)
За вас страждав і мучився Тарас?
Нащо йому були залізні ґрати?
Лише тому, щоб врятувати вас!.. Тож, виливши отут усе те зло,
Залишилось бажання лиш єдине:
"Давайте люди пам'ятать добро
Й на всіх одну єдину Україну!"
| 
у Вас 
0
