І справді, так кохати неможливо, Де кожен подих, мов прихід весни, Де, серце несучи своє на крилах, Ти здатен всі моря переплисти. Коли зігріти хочеться душею Й собою захистити від біди. Зійшовши з неба ясною зорею, У пам'яті лишитись назавжди. Отак тебе три роки я кохала... Надіялась і вірила, й жила. І кращого я навіть не шукала, Бо навіть захотіла б - не знайшла. Я вірила, любила і чекала Своєї довгожданної весни, Та інколи скупу сльозу зроняла, Подібну до вечірньої роси. Але життя вже не стоїть на місці, Тож плину часу нам не зупинить. І наші вже шляхи з тобою різні, Як птахи розлетілися за мить. Тебе не повернути, я це знаю, Й не бачити мені твоїх очей, Та я тебе і досі ще кохаю У мареві недоспаних ночей. Тебе я намагаюся забути І ненавидить посмішку твою. Та певно, що цьому уже не бути Лише тому, тому що я люблю. Ховаючи за усмішкою сльози, До болю серце стиснувши своє, До тебе я скажу рядками прози, - Для мене ти один на світі є...
|