|
|
В категорії матеріалів: 162
Показано матеріалів: 141-160 |
Сторінки: « 1 2 ... 6 7 8 9 » |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Короткі замальовки про літні спостереження
|
|
Настало літо. Все цвіте і зріє.
|
| сторінка: Вірші про літо
| АВТОР ТВОРУ:
Кучерук Віктор
|
|
ОПУБЛІКУВАВ:
Did
|
Дата: 14.06.2010
|
|
Така незаймана зима... Така заплакана весна... Таке еротичне літо... Така сексуальна осінь...
|
Нині річка вся аж біла -
Сто корон вона оділа,
Запишалась, як
цариця,
В щедрім сонечку іскриться.
|
Додам трохи давніх своїх дитячих віршиків, щоб як заглянете, - згадували мене, поки я у відпустці навіть близько до комп“ютера не підходитиму:))
ПІСЛЯ ДОЩУ
Промінням сонячним, як зливою,
усе подвір’я залило...
|
|
Спекотне літо. Затінок нас кличе,
Лежу в тіні квітучих трав.
Вдихаю запах, жито щастя зиче.
Я згадую минулий рай...
|
***
Жадана госте, не всміхнетесь навіть.
Чому надміру
Ви прекрасні й строгі?..
В моїй чернечій келії убогій
Щоночі сходять очі зеленаві...
Тісні віконця вгору поплелися,
Дубова лава, кухоль на ослоні.
Навіщо з казки вимріяв колись я
Ці виноградні пальчики солоні...
Навіщо вітер грюкає острожно,
І збиті зорі падають в ожини?
Сумну цю казку я змінить не можу...
В ній Ви давно,
давно Чужа Дружина...
|
Казки Честера
1.
Я читаю, поскрипує хата.
Одиноко у нічку зорить.
Дрібен-дощ вимиває затято
Візерунки лісної кори...
|
Як тихо печаль поселяється в серці...
Вітри колошматять
ромашки надій,
Акорд наполоханим
джмеликом б"ється
Об скельця непроханих
холодів.
Несеться табун
жовтим визрілим полем,
і молиться спрагла любові
земля.
Скорботно і моторошно
тополям.
Їм срібло од місяця
скроні встеля.
|
В лісі
Забралась я в нетрі дуплясті -
Шукала сунички пізні,
Розсипав там сокір сріблястий
Над кимось останню ніжність.
Хвощ брів по стежині старечо,
Тримаючись грунту цупко,
І юно так, недоречно
Цвіла незабудка.
|
Солодке моє кохання,
Настояне у роках,
Постукало в серце
зрання,
Горнятко ожини – в руках,
Достиглої в душнім серпні,
Палючої, як вогонь,
І я той дарунок
щедрий
Взяла із його долонь.
І все. Ні доріг, ні стежини.
Облиште, думок рої.
Гарячі до сліз
ожини
І теплі вуста твої.
|
Із гуркотом у даль мчать поїзди,
Майнула думка – літо догорає.
А я вже вкотре прилетів сюди
У сподіванні давнього розмаю.
Наповнений безмежжям сподівань,
Я вперто не бажаю зрозуміти,
Що скільки не благай: „Настань, настань!”
Всеж після серпня не всміхнеться квітень.
|
Вже й літо скоро мине, а про цю пору року майже ніхто не згадує у своїх творах. Мабудь на відпочинку :)
|
"видалено за бажанням автора".
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
