| 
 Як тихо печаль поселяється в серці...Вітри колошматять
 ромашки надій,
 Акорд наполоханим
 джмеликом б"ється
 Об скельця непроханих
 холодів.
 Несеться табун жовтим визрілим полем,
 і молиться спрагла любові
 земля.
 Скорботно і моторошно
 тополям.
 Їм срібло од місяця
 скроні встеля.
 |