Слова ллються, як вода. Усе гарно, та праві і Ви і автор. І таке кохання буває, з прохолодою. А чому б і ні? Головне - не "перегоріти", а підтримувати його тепло...
Який гарний твір! Хтів виділити що найбільше сподобалось, та не буду, бо прийдеться скопіювати до коментарів увесь твір... Тут тільки одна оцінка - відмінно! довіра +1
Справжня трегедія та цій сторінці з твором. Гірку правді пишете і про 19 річну дівчину і про страждання рідних. Такі твори потрібні, тим більше що в них йдеться мова про те, що могла б мати дівчина у цьому житті, якби не вирішила покінчити з ним...
Дякую, Тамаро, за публікацію! Було цікаво читати і порівнювати як у нас починають навчання, а особливо закінчують школу. Якщо Ви не проти - запропоную публікацію до нашої газети, тим більше, що це актуально і корисно
Ну якщо деякі стіни мають вуха, то вже деякі й говорити вміють А якщо серйозно, то мені здавалось, що вони не можуть бути зрадливими. То люди зрадливі, коли полишають свій рідний дім... Тоді вони чекають на повернення. Вони плачуть. Плачуть від горя, коли чекають на людей, які проживали, і плачуть від щастя, коли люди повертаються...
... а нічого й нового не треба. Головне щоби відверто було, як ось у цьому творі. адже йдеться мова про Бога, про здатність людини помічати Його присутність у життєвих ситуаціях.
Як би зараз хтів проїхатись у такому тролейбусі: По чужому проїзному у тролейбусі брудному навіть іноді приємно пізно їхати додому. За вікном коли негода, коли небо плаче стиха, у тролейбусі сухому заховатися від лиха. Заховатись, загубитись серед скель, собі подібних, серед сірих боязливих і нікому не потрібних. Заховатись, не дивитись у блакитні, сірі, карі... розчинитися краплиной в цій брудній і теплій хмарі. Наплювати, задрімати, от тоді приємно стане...