Осінь у мене вже, осінь.
Дрімають бажання зманіжені,
Уже не болить самотність,
Далекі стежки засніжені. То, може, й зима вже рання.
Дихнула в обличчя холодом,
І всі веселкові барви
Під білосніжним спогадом. Світе мій невибагливий,
Тихий, ніким не скорений,
Я хочу вернутися в літо,
Весною для мене створене. Чому ж так рано на захід
Сонце моє схилилося?
Зігрітися вдосталь теплом його,
Напевне, мені не судилося. Та сонця чужого промені
Торкнулись душі і тіла,
Весняно так стало, замріяно,
Зима десь поділася біла. Дихнули теплом літні ночі,
І я їм тихенько скорилася...
Чи ніжно збудив поцілунок,
Чи потай сльоза скотилася?..
| 
у Вас 
1
:s-7:
Приємно. Хай щастить! :sm1:
