Я піддержую,п.Борисе, Вашу ініціативу писати на головній про таких Великих українців, бо я ось життя прожила, а нічого не чула про Тереховича, а скільки ще їх невизнаних борців за свободу України, без котрих сьогоднішній день був би неможливим. Шануймо свою історію і своїх героїв!
Ваші вірші, ніби проза записана у стовпчик. Все, що перед Вами і ніяких відхилень, але ж в літературі є цікаві метафори, літературні образи, сленг і т. ін. А навіщо в дужках (воно) ? Думаєте ніхто не здогадається? чи це вірш для першачків? Прошу не ображатися. Якщо Вам цікаво писати вірші, то Ви зробите висновки з вищесказаного.
Вітаю Вас на нашому сайті! Маю надію, що Ви знайдете спільних однодумців, які теж люблять свободу мислення, чи білий вірш, як ви його називаєте, або ви своїми віршами нас всіх так захопите, що ми всі перейдемо на таку форму письма. Кажуть, мовчання - золото, але не завжди... Наснаги!
Гарно написано, але Ви знаєте, мені моторошно стає коли бачу такий песимізм "Пітьма на тім. Пітьма..." Я просто відказуюсь вірити, що ми знов у тупіку, адже ми не самі, є вже куратори які просто не дозволять зійти зі шляху. Вірю, що на цей раз ми викарабкаємося, якщо сусід не почне війни.
У порадах великого царя Соломона є такі слова: "— Пейте из каждого мгновения жизни, ибо непрожитая жизнь порождает печали. И знайте, что внутри, то и снаружи. Мрак мира — от мрака в сердце. Счастье — это восход Солнца. Богосозерцание — это растворение в свете. Просветление — это сияние тысячи солнц. Блаженны жаждущие света." Дай, Боже, щоби Ви плекали щастя, а воно - Вас.
Дуже правдивий вірш і в ньому, мов червоною ниткою прошито, життя простої людини, але не треба забувати, що ми - матеріальні, а подібне притягується подібним, от ми й притягуємо матеріальні речі з яких не маємо ніякого зиску, хіба - що гори пилу, та зайві хвороби, а про духовне ми згадуємо в крайності, бо як говориться, без Бога - ні до порога. Ми - дорослі діти і вважаємо, що як Бог не бачить, то можна, і відступити від правил, а так як живемо у світі де править Мамона, де спокуса на спокусі і дуже важко від неї утриматися, а тут ще людські недуги такі як: заздрість, себелюбство, незнання самого життя і самого себе приводять нас до плачевного кінця. Ось тому святе письмо нам і розповідає про широкі дороги, та вузькі стежки.
Емоцій через край, а вірша нема. Вірш - це не трактування фактів і накопичення емоційних слів, а поетично і головне технічно (рима, ритм, розмір) висвітлена тема.
Дякую Вам,п.Наталю! Мій син помер від хвороби Ходжкіна, в окупованому Криму, бо хворів саме тоді, як все це проходило і йому вже російські лікарі (перефарбовані) обіцяли виздровлення. Він до останнього вірив, що вони йому поможуть, але сподівання виявились марними.
Мої батьки, царство їм Небесне, якраз із тої кагорти людей, що називаються щирі українці, бо вони любили Україну, захищали її у час лихий і вболівали за неї все своє життя. Дякую!
"ярмо гріхів одягнене на душу звільнитись як ;" Дуже радує, що такі молоді люди задумуються над такими глобальними питаннями. А тут: "сумую я за тим що з поля не вернувся мабуть вже там заснув" чи не краще - хто з поля не прийшов. З повагою і найкращими побажаннями.
Напевне наша віра замала, бо вже не одне покоління вірить і намагається вивести Україну із злиднів, і щось не виходить чи, може, ми такі вже недолугі, що дозволяємо собою керувати, чи дуже нетерплячі і хочемо все, і відразу, але щось тут не так, хоч мудрі люди кажуть: Все що важливо не буває швидко, все що швидко тільки метушня.