"…дощі і дощі змивають сліди сніги запорошують спогади:" Як тонко Ви сприймаєте природу, п.Валентино, і в свої вірші завжди вкраплюєте щось таке, надзвичайно зворушливе і правдиве. Зачиталася...
Спочатку не второпала, але коли все зрозуміла, то була просто ошелешена, як Ви змогли так тонко все підмітити, а може у Вас є якісь надзвичайні здібності? Круто!
Такий крик душі... така нерозділена любов звучить у кожному слові цього вірша, що коли читаєш аж плакати хочеться, так шкода бідну ЛГ. Погоджуюся з п.Віктором талант- сила!
Захвилювались думка і чуття, Що знову кров заб'ється із злобою... Історію свою повторює життя, Обравши путь облуди і двобою. Ось так трошки відредагувала перший катрен. Я достеменно не можу зрозуміти про що цей вірш, але думаю, що про вибори, а якщо так, то чому "злоба" "біда", а, тим більше, "лякатися". Маємо радіти, що майже на рівних правляча партія і опозиція, і надіятися, що тепер піде конструктивний діалог.
"І лиш вітри розвіють між людей Оту гірку розпачливу недолю, Мов мак дрібний по ораному полю, Ту самоту, що скиглить із грудей..." проймає до глибини душі, те правдиве відображення нинішнього села.
Сонце, світло, тіні й небезпеки, З глибини століть для нас являються. В тишині нічній курлик лелеки, Голосом у Вічність відбивається. Філософський вірш,п.Іване!
Так! Дуже гарно про Любов сказано, бо вона і є Вершителем наших душ, Повелителем наших мрій і доль. Тут не одруківка? "Де чутно земної вже тверді?..." може Де не чутно... бо ритм підказує...