Небеса розпогодились зранку, Десь туману не стало серпанку… Щедро осінь сипнула теплінню, В нагороду людському терпінню. Піджидаючи час до сніданку, В сні мурликає киця на ґанку… Розімлівші від сонечка лапки Чешуть коси, вві сні, мабуть мавки… І всміхаються всім хризантеми, Вони також з казкової теми… Заплітають осінні віночки Для моєї маленької дочки. А вона, мов те сонечко ясне! Все на світі для неї – прекрасне … Тепле сонце, листків шарудіння, І легке жартівливе падіння, Неба синь, і нитки павутинки Викликають питання в дитинки. - Сталось, що? – все запитують очі, Кожну мить здивуватись охочі… - Може літо назад повернулось?... - Ні – це осінь до нас посміхнулась… [/size]
Від Вашого віршика, пані Катерино, і справді тепліше стало на душі. Лиш мені щось оце "із ранку" не дуже, а якщо спробувати полегшити - "небеса розпогодились зранку", так наче лагідніше...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Як мило,пані Катю!Такий світлий,позитивний і осінньо-усміхнений вірш-просто казка! 
