Вітаю Вас,п.Василю, на нашому сайті! Сподіваюся, що Вам тут сподобається... Що можна сказати про вірші... думаю, що краще друкувати по одному, бо при такій кількості конкретно щось говорити важко. Десь рима, десь розмір збивається, а загалом сподобалось.
Я також замітила,п.Маріє, що на сайті знову хтось шкодить, то занижує, то, навпаки, ставить де треба і де не треба, і без коментарів. Вірш,п.Тетяно, мені сподобався, тільки от закінчення не зовсім розумію, чи то із тої казки де сестра плела для братів сорочки?...
"Сум осінній застуджує кров, Ліс осінній радіє від злив. Світ завмер у чеканні обнов, Люд принишк у наближенні див..." Погоджуюся з Вами і думаю, що дива як дива, а перетворення нас чекають...
Так,п.Наталю, ми великі сліпці, які тужаться побачити щось далеко під лісом, а те, що нам підноситься на долоні, та ще й з такою любов'ю, ми не сприймаємо належним чином.
Тема Вашого твору цікава, але над формою ще треба добре попрацювати(рима, розмір, ритм). Верує- вирує. Бажання і старання хай будуть вашими помічниками. Успіху!
У своєму вірші Ви ставите дуже багато цікавих запитань на які б хотілося відповіді, але ми всі такі недосконалі, що навіть високо - вчені мужі не можуть достименно сказати, що таке вічність, хоч Господь називає її спокоєм Вічного руху.
Не ще,п.Укране, а вже і щораз все більше, бо живемо в дуже цікавий відрізок часу, де темні сили, а з ними і зло з часом відійдуть, а так, як свято місце пустим не буває,то і заповнить його ЛЮБОВ ВСЕОСЯЖНА.Дякую за коментар і оцінку.
Напосіла пітьма, хоч не дуже і зла... Все ж не світло вона, а пітьма... Я тікаю дарма, Бо кругом лиш пітьма, І врятує рука Твоя тепла й м'яка... Розжене сірий мрок, Мов натисне курок На стіні за дверима, І засяє хатина...
Не така вже й легка робота писати вірші. Заримувати можливо все, але написати так, щоб серце зайшлося зможе не кожен. Бажання є, із вірша видно, а тепер треба прикласти максимум старання, в супутники взяти віру, і все буде добре.