За вікном знов пітьма тихо квилить, мов птаха голодна. Нам обом ця зима - наче милість, здається, Господня. Де пітьма - зла нема, хтось його породив від безсилля. Ти - струна без оман, звук твій прірву журби все ж осилить!
Жовтий сум про весну тихо снить, час - це лік від розлуки. Крізь пітьму рятівну я тобі простягну свою руку. Відрікань час мина, нових сходжень від нас прагне Небо. Зазираєм за грань - там весна перероджень й повернень до Себе...
Напосіла пітьма, хоч не дуже і зла... Все ж не світло вона, а пітьма... Я тікаю дарма, Бо кругом лиш пітьма, І врятує рука Твоя тепла й м'яка... Розжене сірий мрок, Мов натисне курок На стіні за дверима, І засяє хатина...
У всьому сущому, що оточує нас, все, що можемо осягнути оком фізичним і всією духовною природою,- немає місця пустці- все заповнене життям. Аби не було зла- принаймні аж настільки, щоб вихлюпувати за межі і грані визначені йому. Пітьма- тло для світла. Хай завжди відчувається рука помічна і рятівна. Щасти!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
