ПОЛЮБИЛА ( дівча з України 7 )

Роксоланочко, бачу, ти трохи образилася... насамперед -- немає тем до кінця пізнаних -- твоя Робота тому потвердження... про Настю і після нас писатимуть... я он про Мазепу 101 раз "побалакала"... і не я остання на цій стезі... тут все природно... і підхід твій абсолютно оригінальний -- тільки ти бачиш у такому освітленні, у такому ракурсі -- це все правильно... але я не про те хотіла сказати тобі, зізнатися... я знаю, що всі релігії ведуть до одного Бога, як різні стежки до одної церкви (окрім тих, які мають протилежний напрямок, протилежного "бога") розумієш... для мене проблема полону і неволі -- просто незносна... звідки я знаю, як повелась би в такій ситуації, але сидячи отут перед монітором, з жахом розумію, що вибрала б для себе стрибок зі скелі... полюбити поневолювача -- ну, для мене це "квадрат круглий"... може через те, що колись довелося щось подібне пізнати... не знаю...
це не стосується прекрасного твору твого, це стосується мого переляку глибокого перед поневоленням однієї людини іншою... в принципі... гарем -- жах і безвихідь... хоча і в такому стані незламні борються за життя і перемагають... шаную, але боюсь, я (приватно) не здібна... йдеться ж не про мене, так... але поезія -- це те, що проникає в глибини підсвідомості, така Поезія... і там у мене якийсь страх -- можливо, генетична пам"ять з тих часів...
найсмішніше, що знайомий антрополог якось сказав мені, що за формою черепа я -- "наполовину турчанка..." (а на другу половину -- класична українка, він сказав "черкеска" -- зараз це Черкаси, центральна Україна, на тоді, мабуть...) я подумала тоді, що, видать, якусь мою пра-пра-прабабусю турки згвалтували, що було досить частою практикою... може в цьому причина...

я тільки хотіла пояснити, чому я тримаюся дещо осторонь такого прекрасного твору Твого... ну зрозумій же мене -- я відзначаю його наснагу і творчу поетичну силу, але боюсь згадувати подробиці... дальше ж будуть у неї сини... і їй доведеться обрати одного з них, знавши, що решта мусять загинути -- це ж який жах! навіть більший, чим гарем і любов до поневолювача... найближчого до неї з них, трьох, здається, вона також не порятує... втратить...
але образ Насті -- це справді образ України... і в тебе це звучить високим поетичним утвердженням...
ще раз кажу -- тільки приватне моє боягузство, мабуть, психотравма мабуть, генетична, мабуть, пам"ять є причиною... ти мене зрозумієш.. краще, мабуть, було б і промовчати... тим паче, ти мене ні про що не питала... як завжди -- намагання з мого боку бути ввічливою і до решти відвертою... "святішою за папу Римського"... сподіваюся, усе буде гаразд, бо я щиро тебе люблю і ти -- могутня світла сила...