Розпеленана з пуп"янку - з дива дитинного...Кинута на шрамовану стьожку дороги- лишається йти. Рятуватися кроком і сміхом, коли диха в спину та - зкожнокутна загроза, нашіптує серецю: тремти... Навіть місяця гостре ікло розшматовує спокою перегойдане тло і упиркою тулиться ніч до гарячого пульсу, до вени...в життя моє грюкає... Хто ти, враже мій?в кому затаєний? - слово повіч! Поспішаю в тобі заховатись од тебе - я хилюся на плече твоє сильне - і я довіряю себе тобі в руки, як лезо меча... мій новітній, Ахіллесе, у мечетному просторі... я - твоя слабкість! З ребер - і повстала, і виросту вище твоєї присутності, і під оком Аллаха твого сотворю цей протест: розрабована, вільна на мене кайдани не викуті - тільки ложе це царствене, м"якоотавне і десь вглибині, - аж на споді душі по мені дзвони сплачуться... і кандійськими винами влиється пряна любов до нестерпности хижа і рідна до безміру кара ця... де ж ви дні рогатинські, мої безтурботні? - аго-ов! Порятуюсь тобою од тебе, мій муже наречений. Я розніжено-цвітно тебе підкорю - не зрізай! Ось кладу на жертовник лілею невинності страчену, закипає моя роздівочена кровна сльоза. Ізгорнулася ніч у ранкову сопіль... одалісками випульсовують зорі, яскротами сиплять у даль...
ворогів ще з дитинства учили любити...як близько ми: я і ти... от навчилась любити...на щастя... на жаль.
|